Певний вплив на остаточне рішення Б. Хмельницько-го не вирушати на Варшаву мало й те, що козацькі війсь-ка дійшли до етнографічних меж України. Перехід поль-ського кордону міг внести нові акценти в характер війни. Створювалася цілком реальна загроза переростання національно-визвольної боротьби в несправедливу загар-бницьку війну. До того ж, якщо в українських землях гетьман міг розраховувати на підтримку місцевого населення, то на польській території місцеві жителі чинили б опір, вели б партизанську боротьбу.

Козацька старшина, відчуваючи, що завоювала вже достатньо міцні позиції, водночас боялася народного гніву, який, вийшовши з-під контролю, міг би суттєво заче-пити й інтереси заможного козацтва. Тому в своїй більшості старшина вимагала негайного укладення перемир'я. Гетьман чудово розумів, що в нього за плечима розбурха-не, розбалансоване суспільство. Терміново необхідно бу-ло взяти під контроль суспільні процеси, визначити подальші перспективи українських земель.

Бурхливий розвиток подій, постійне збройне проти-стояння призвели до того, що майже вся енергія та розум козацької верхівки були спрямовані на військову, а не політичну сферу. Ці обставини, а також природний кон-серватизм старшини не дали змоги побачити нових пер-спектив, перспектив створення незалежної української дер-жави. Б. Хмельницький та його соратники у цей час твердо стояли на позиціях традиційного «козацького автономізму Тому й мета в них була не радикальна — започаткування власної державності, а порівняно поміркована — реформування державного устрою Речі Посполитої, утвердження абсолютизму та надання Україні такого ж стату-су і прав, як Литві. З огляду на це зрозумілою стає пове-дінка козацької верхівки. Підтримку обрання на трон ко-роля Яна Казимира, відмову від контролю над західним регіоном (третина визволеної території України з високо-розвинутим виробництвом та значним людським потенці-алом) історики вважають невиправними помилками, але ці кроки абсолютно логічно випливають з ідей автономізму, прихильниками яких були у цей час як гетьман, так і більшість його прибічників.

Отже, укладення перемир'я під Замостям (листопад і 1648 р.) було наслідком взаємодії комплексу чинників. Найголовніші з них — прогресуюча втрата боєздатності козацького війська, послаблення підтримки з боку татар, реальність поповнення польської армії збройними формуваннями Литви та Австрії, вихід військ повстанців на етнографічні кордони України, захист старшиною власних вузькостанових інтересів, відсутність чіткої програми подальших дій, обстоювання гетьманом та його прибічниками ідеї «козацького автономізму», нездатність козацької еліти побачити реальність перспектив створення незалежної української держави.

23 грудня 1648 р. Б. Хмельницький на чолі повстанського війська тріумфально вступає до Києва. Його зустрічали як “Українського Мойсея”, що «визволив свій народ від Польського рабства». Між тим польська сторона, використавши умови перемир'я не для конструктивного діалогу з українцями, а для збирання сил, вже в травні 1649 р. розпочала масований наступ на українські землі. Річ Посполита готувала комбінований удар, який мали здійснити три потужні збройні формування на чолі з ко-ролем Яном Казимиром, Яремою Вишневецьким та ли-товським гетьманом Янушем Радзивілом.

Вишневенький Ярема (1612—1651) — один із наймогутніших маг-натів Речі Посполитої Походив з українського князівського роду. Перейшов у католицтво. Виступав проти урядової політики цент-ралізації. Брав участь у жорстокому придушенні козацько-селян-ського повстання 1637—1638 pp. Під час Визвольної війни від-значився у боях 1648 р. під Махнівкою, П'яткою і Старокостянтиновим проти козацького війська, очолюваного М. Кривоносом. Ставши в 1649 р. коронним гетьманом, продовжував придушува-ти визвольний рух в Україні заради відновлення польсько-шляхетського панування.

Проте литовська армія не змогла подолати протидію білоруських повстанців, яким Хмельницький відправив на допомогу козацькі загони. У скрутну ситуацію потра-пив і Я. Вишневецький, військо якого Хмельницький ото-чив під Збаражем. Коли ж польський король вирушив на допомогу оточеним, гетьман швидким маневром не тіль-ки зупинив наступ поляків, а й примусив їх поспіхом будувати табір для оборони. Шляхетське військо опини-лося в катастрофічному становищі — назрівала подвійна поразка Речі Посполитої — під Зборовом і під Збаражем.

Проте у вирішальний момент підкуплений поляками кримський хан Іслам-Гірей зрадив Хмельницького. Зауважимо, що українсько-татарський мілітарний альянс з моменту свого виникнення був дуже ненадійним, адже Україна для Кримського ханства тривалий час була, з одно-го боку, об'єктом для грабунку, з іншого — певною загро-зою. З огляду на це перспектива перемог України в про-тистоянні з Річчю Посполитою, становлення та зміцнення української державності зовсім не приваблювали татар. Вони завжди мали на меті тільки взаємоослаблення протидіючих сторін та провокування перманентного їх протистояння, тобто створення ідеальних умов для татарських набігів.

Під тиском обставин Хмельницький був змушений піти на укладення 8 серпня 1649 р. Зборівського мирного договору. Відповідно до його умов козацький реєстр зростав до 40 тис. осіб, а козацька територія охоплювала Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства. На цих землях влада належала гетьманові та його адміністрації. Київський митрополит одержав місце в сенаті. Всім учас-никам повстання проголошувалася амністія. Водночас маг-нати і шляхта мали право повернутися до своїх маєтків; для більшості селян відновлювалося кріпацтво; воєводст-ва Волинське та Подільське, як і до повстання, залиша-лися під владою короля.

У цей період Б. Хмельницький та його прибічники боролися лише за політичну автономію для козацького регіону. Зборівська угода, яка, здавалось би, скріпила досягнення поставленої мети, з часом показала свою не-життєздатність. Вона не зняла суперечностей між Укра-їною та Польщею, і боротьба спалахнула з новою силою. Вже у вересні 1650 р. король Ян Казимир під час