Укладення Переяславсько-Московського договору кар-динально змінило геополітичну ситуацію в регіоні. У від-повідь на появу українсько-російського союзу влітку 1654 р. Річ Посполита та Кримське ханство підписують «Вічний договір» про взаємодопомогу. Вже в жовтні цьо-го ж року кримський хан в ультимативній формі вимагає від гетьмана розриву угоди з царем. Протягом кількох місяців Б. Хмельницький добивався від Москви обіцяної в договорі допомоги. Коли вона надійшла, час було вже втрачено. Внаслідок вторгнення польсько-татарських військ Брацлавщину було спустошено (зруйновано 270 поселень, убито майже 10 тис. немовлят, взято в неволю 200 тис. осіб). Отже, і промосковська орієнтація не зміц-нила української державності. А на гетьмана чекав ще один важкий удар у зовнішньополітичній сфері. Побою-ючись шведської загрозу, навесні 1655 р. Москва і Вар-шава пішли на зближення. Наступного року було укла-дено московсько-польське Вільненське перемир'я. Укра-їнських делегатів на переговори у Вільно не допустили, хоча там і ставилося питання про повернення України під владу короля. Укладене перемир'я Москви з Варшавою ставило хрест на російсько-українському військовому союзі й розв'язувало гетьманові руки. Тепер зовнішньополітичний курс Б. Хмельницького був спрямований на пом'якшення політичного тиску Росії; повернення західно-українських земель, що не увійшли до складу Війська Запорозького; убезпечення України від татарської загрози; міжнародне визнання своїх династичних намірів — приєднання до титулу гетьмана титулу суверенного князя і забезпечення спадковості верховної влади у новій Українській державі. Щоб здійснити ці задуми гетьман активно почав створювати коаліцію в складі Швеції, Семигороду, Бранденбургу, України, Молдавия Волощини та Литви. Все чіткіше почав виявляти себе шведський вектор у зовнішній політиці війська Запорозького. У червні 1657 р. до Чигирина прибуло шведське посольство з підтвердженням готовності до спільної боротьби проти Речі Посполитої. Проте трагічне закінчення об'єднаного українсько-семигородського походу на Польщу внесло свої корективи у хід подій. Звістка про поразку призвела до того, що Б. Хмельницького розбив апоплексичний удар, і він у вересні 1657 р. помирає, так і не здійснивши своїх задумів.

Отже, на першому етапі Української національної революції (лютий 1648 — серпень 1657 р.) національно-визвольній боротьбі були притаманні значне піднесення, порівняно високий рівень організованості, охоплення біль-шої частини території та більшості населення України, переплетіння з селянською війною. Цей період характе-ризується ускладненням міжнародного становища укра-їнських земель. Еволюція поглядів Б. Хмельницького та його соратників на процес державотворення визначали ди-наміку та різновекторність зовнішньополітичної лінії Вій-ська Запорозького. Спочатку пошуки союзників здійсню-валися в трикутнику: Польща — Туреччина — Росія, проте незабаром після укладення Вільненського перемир'я в зовнішньо-політичній моделі Б. Хмельницького з'явився новий вектор — шведський.

Література.

Апанович О. Українсько-російський договір 1654 р. Міфи і реальність – К., 1994 р.

Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т,12-кн.- к., 1991-1999.

Дорошенко Д. Огляд української історії.- К., 1996.

Котляр М. Історія України в особах. Давньоруська держава –К., 1996 р.

Крип’якевич І. Галицько-Волинське князівство –К., 1984 р.

Крип’якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З. Та ін. Історія українського війська –Л., 1992 р.

Левицький К. Українські політики Галичини.- Тернопіль, 1996.

Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: У2т.- К., 1994.

Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування укр. народу. – К., 1992.

Нариси з історії українського національного руху. – К., 1994.

Романчук О. Ультиматум. – К., 1990.

Смолій В., Степанков В. Переддень руїни (1650-1670 рр.) // Київська старовина. – 1993. - № 6.

Цибульський В. Переяславська угода 1654 р. у зарубіжній історіографії (1945-1990 рр.) –Рівне, 1993.

Шелест П. Холодна війна // Київ. – 1990. - № 8. 33-й голодомор: Народна Книга – Меморіал / Упоряд. Л. Коваленко, В. Маняк. – К., 1991.