Р Е Ф Е Р А Т

на тему:

“Українська держава гетьмана Павла Скоропадського”

П Л А Н

Вступ німецьких і австро-угорських військ в Україну.

Відступ радянськи військ з України.

Розпуск центральної Ради.

Утворення гетьманського уряду.

Внутрішня політика гетьмана Павла Скоропадського.

2.1. Політичні партії і гетьманський режим.

2.2. Збройні сили Української Держави.

2.3. Аграрна політика уряду.

2.4. Становище робітничого класу.

2.5. Народна боротьба з окупантами.

2.6. Національно-культурна політика.

Зовнішньополітичний курс Української Держави.

3.1. Переговори про мир з радянською Росією.

3.2. Бесарабське питання.

3.3. Кримське питання.

3.4. Холмщина і Підляшшя.

Падіння гетьманського режиму.

Ставлення білогвардійців до української державності.

Утворення Українського національного союзу.

Відречення гетьмана від гасла самостійної України.

Утворення Директорії.

Вступ німецьких і австро-угорських військ в Україну.

Відступ радянських військ з України.

18 лютого 1918 р. війська Четверного союзу перейшли в наступ по всьому фронту від Балтійського моря до Карпат. Чисельність їх сил досягала 450 тис. чоловік.

У ніч на 24 лютого ВЦВК і Раднарком прийняли продик-товані умови, і тільки тоді німецькі війська зупинилися. В Україні, однак, німецькі та австро-угорські війська продовжу-вали просуватися далі.

За підписаним 3 березня мирним договором Росія втрачала велику територію. Фінляндія і Україна визнавалися самостійними державами. Раднарком зобов'язувався визнати Брестську угоду Центральної Ради з країнами Четверного союзу і розпо-чати мирні переговори з УНР.

У цій ситуації члени Народного секретаріату розгубилися. Дальший опір був явно безперспективним. На київському на-прямку налічувалося не більше 3 тис. чоловік, які можна було протиставити регулярній армії кайзера. Проте Раднарком ви-магав організувати опір і пообіцяв таємну підтримку.

ЦВК рад України закликав трудящих до збройної відсічі ворогу. При радах утворилися мобілізаційні відділи. Київська, Подільська і Волинська губернії були переведені на воєнний стан, а Київ оголошено в стані облоги.

На підступах до Києва у безнадійних з воєнної точки зору умовах більшовикам вдалося уповільнити наступ. У районі Бердичева і Житомира загони військовослужбовців старої армії разом з червоногвардійцями зупинили противника на тиждень. Однак 1 березня радянські війська були змушені залишити столицю України. У місто, окуповане німцями, прибув уряд Центральної Ради.

В. Ленін у телеграмі надзвичайному комісару Півдня Росії Г. Орджонікідзе наказав негайно евакуювати хліб і метал на схід, організувати підривні групи на залізницях, створити єди-ний фронт оборони від Криму до Великороси. Першочерговою була евакуація матеріальних цінностей. Опір фактично органі-зовувався заради цього, бо відстояти радянську владу в Україні після вимушеного визнання УНР Раднарком не міг. Щоб ви-грати час для евакуації, урядові радянської України було надано істотну допомогу. Ленін запропонував головнокомандуючому радянськими військами Півдня Росії В. Антонову-Овсієнку перейти в розпорядження Народного секретаріату. ЦВК рад України призначив його народним секретарем і верховним головнокомандуючим радянськими військами.

У березні 1918 р. у Катеринославі відбувся II Всеукраїнський з’їзд рад. Як і на першому з'їзді, який проголосив радянську владу в Україні, жителі сільської місцевості на ньому не були представлені: вплив більшовиків на селянство залишався слабким. З'їзд проголосив, що трудящі України рішуче боротимуться за радянську владу. Було обрано новий склад ЦВК, до якого увійшли російські та українські ліві есери, ліві українські більшовики, соціал-демократи. Народний секретаріат очолив М. Скрипник.

До середини березня з червоногвардійських загонів, окремих частин старої армії і військовополонених Народний секретаріат сформував п'ять армій. Та ці формування були арміями лише за назвою: особовий склад кожної з них налічував значно менше бійців, ніж стрілецька дивізія. Антонов-Овсієнко обрав єдино можливий стратегічний план: поєднання фронтових дій з пар-тизанською боротьбою в тилу.

У середині березня німецько-австрійські війська захопили пів-денні міста. Радянські війська евакуювалися морем у Крим. Після жорстоких боїв на початку квітня було залишено Катеринослав і Харків. Оскільки участь російських військ у воєнних діях в Україні важко було приховати, німці перейшли кордон і захопили Новозибків та Бєлгород. Загроза нависла над Брянськом і Курськом. На початку травня було підписано угоду про припинення воєнних дій на курському напрямку. Утворювалася так звана «нейтральна зона» завширшки 10 км на ділянці від Рильська до Суджі.

Наступ німецьких військ відбувався переважно по залізни-чних магістралях. Застосовуючи тактику активної оборони, ра-дянські війська затримали противника майже на місяць. Це дало змогу урядові Росії евакуювати з України рухомий склад залізниць, десятки ешелонів з промисловим устаткуванням, продовольство тощо.

У дипломатичних документах цього часу союзники прого-лошували, що єдиною їхньою метою є відновлення в Україні законної влади — Центральної Ради. Фактично ж встановлю-вався окупаційний режим. Командуючий збройними силами Німеччини генерал Е. Людендорф пізніше так визначав їх го-ловні цілі: «В Україні треба було придушувати більшовизм і створювати там такі умови, щоб мати можливість мати від неї воєнні вигоди й вивозити хліб та сировину».

Австро-Угорщина зайняла південно-західну Волинь, Поділь-ську, Херсонську і Катеринославську губернії; Німеччина — всі інші. У Миколаєві, Маріуполі та Ростові-на-Дону стояли змішані гарнізони союзників. Кам'яновугільною і залізорудною промисловістю союзники управляли спільно. Централізоване управління залізницями і водним транспортом контролювало німецьке командування.

Розпуск Центральної Ради.

Від уряду УНР окупаційні власті чекали пояснення: чи зміниться курс Центральної Ради в нових умовах. Центральна Рада заявила, що все має бути так, як було: як віддала вона всю землю робочому народу, так на тім і стоїть, а закони, видані на користь робітників, також зали-шатимуться в силі. Рада готувалася до скликання Українських Установчих зборів, які мали підтвердити її соціально-економічні реформи. Було оголошено дату скликання — 12 травня. Підтверджувалася чинність виборів, що пройшли на початку 1918 р. Довибори у замирених тепер окупаційними військами районах планувалося провести негайно.

Однак члени Центральної Ради не