В Україні пройшли з'їзди організацій, які підтримували гетьманський режим. Зокрема, партія конституційних демократів І зібралася у Києві на свій крайовий з'їзд. В його роботі брали участь три міністри-кадети гетьманського уряду. «Найвищі інтереси краю,— проголошувалося на з'їзді,— примушують нас і пристосуватися до нових форм державного життя і влити в них наш зміст». Це пристосування, висловлюючись мовою кадетських поборників «єдиної і неділимої» Росії, полягало у виз-нанні тимчасового характеру самостійності України.

За підтримки уряду в Києві відбувся з'їзд представників промисловців, банкірів-фінансистів і поміщиків. Його органі-заторами були представники великого капіталу граф О. Бобринський, князь А. Голіцин, князь В. Кочубей та ін. Делегати вітали відновлення приватної власності на землю, вимагали знайти державні кредити на «відбудову продуктивності» вели-ких маєтків, а також сприяти поміщикам у поверненні конфі-скованого майна «разом з відшкодуванням». Одночасно вима-гали переглянути виданий Тимчасовим урядом закон про сво-боду страйків, запобігти втручанню робітників у господарське життя підприємств і розпорядчі функції адміністрації. З'їзд утворив постійний представницький орган — Раду промисловості, торгівлі, фінансів і сільського господарства (Протофіс).

2.2. Збройні сили Української Держави.

У гетьманському кабінеті передбачалася посада військового міністра. Ним став ко-мандуючий однієї з армій Румунського фронту генерал О. Рогоза. Проте роботи в міністра було небагато. Розпочата ще в 1917 р. підготовка до формування регулярної української армії не припинялася, хоч окупаційні власті не давали згоди на те, щоб справа справді рушила з місця, їм було вигідно, щоб Україна платила за «послуги» німецьких та австро-угорських військ, а не утворювала власні збройні сили. Три дивізії та полк січових стрільців, що перебували у розпорядженні Цен-тральної Ради, не перейшли відразу під владу гетьмана. Побо-юючись опору, німці роззброїли ці частини, а потім з великою неохотою дали свою згоду переформувати їх.

Скоропадський планував створити українську національну армію з восьми армійських корпусів, гвардійської дивізії сер-дюків, чотирьох кавалерійських дивізій і спецчастин (понтоне-рів, ескадрилій, залізничних частин тощо). Армійський корпус мав складатися з двох стрілецьких дивізій, трьох артилерій-ських бригад, кавалерійського полку і спецчастин, у тому числі броньованих. Чисельність такої армії у мирний час мала пере-вищувати 300 тис. чоловік.

До створення цієї армії доводилося обмежуватися наявними силами. Збройні сили гетьмана складалися із Запорозької дивізії (з полком гайдамаків), двох дивізій синьожупанників, а також сформованої в Австро-Угорщині з полонених українців дивізії сірожупанників. Улітку закінчилося формування на доброволь-чих засадах сердюцької дивізії. Восени у Білій Церкві почала відтворюватися бригада січових стрільців. Загальна чисельність збройних формувань не перевищувала 65 тис. чоловік.

Як німці, так і Скоропадський боялися, що вони вкладуть рушниці в руки людей, не задоволених соціальною політикою режиму. Тому гетьман повернувся до старих планів утворення козацького стану і формування козацьких частин. Універсал про відродження козацького стану було видано в жовтні 1918 р. У ньому з піднесенням розповідалося про стародавні козацькі традиції, але крізь рядки проглядалася практична мета: по-кластися при формуванні збройних сил перш за все на верстви заможного селянства. Однак з організацією козацтва режим не встиг і змушений був спиратися виключно на окупаційні багнети.

2.3. Arpapнa політика уряду.

На зустрічі з делегацією хліборобів Скоропадський заперечив чутки про те, що земля залишиться у поміщиків. Він заявив, що максимум земельного наділу ста-новитиме 25 гектарів на одну особу, а поміщикам буде надано право продавати землю державному банкові. Відповідний закон, запевняв гетьман, уже розробляється, але «не можна його одразу видати, не рахуючись з історичною та юридичною стороною питання». Та ці слова пролунали непереконливо. Дійсність спро-стувала їх.

Гетьманські старости та окупаційні коменданти силою від-бирали у селян майно, передане їм земельними комітетами від-повідно до законодавства Центральної Ради. Поміщики дістали можливість викликати для захисту своїх маєтків військові ко-манди. Почалися екзекуції, селян били різками, ув'язнювали, розстрілювали.

2.4. Становище робітничого класу.

Українська промисловість швидко деградувала. Причин було немало: на тривалий час територія України стала ареною воєнних дій, не впевнені у завтрашньому дні власники відмовлялися від капіталовкладень у розвиток виробництва, закриття кордону з радянською Росією паралізувало традиційні виробничі зв'язки тощо.

Щоб припинити деградацію економіки і налагодити вивіз промислової сировини до Німеччини й Австро-Угорщини, оку-паційні власті і гетьманська адміністрація намагалися змусити робітників працювати інтенсивніше. Коли ж робітничі колек-тиви розпочинали страйк з вимогами поліпшення життєвого рівня, власті, як правило, забороняли його, не спиняючись перед застосуванням сили.

Спираючись на підтримку властей, підприємці перейшли в наступ на робітничий клас з метою повернути поступки, заво-йовані у революційні часи. Так, на металургійних заводах Катеринославщини було запроваджено 12-годинний робочий день, а на багатьох цукроварнях він збільшився до 9—10 годин. Ро-бітники протестували, посилаючись на порушення встановленого Центральною Радою закону про 8-годинний робочий день. Тоді гетьман надав міністру торгівлі і промисловості право нор-мувати тривалість праці власними постановами. Міністр відразу скористався цим і встановив у металургійній промисло-вості 12-годинний робочий день.

Найболючішими для робітничого класу були локаути — припинення роботи зі звільненням всіх працюючих, щоб через деякий час найняти покірливіших та ще й за меншу плату.

2.5. Народна боротьба з окупантами.

Прагнення великих земле-власників відновити економічне панування в українському селі наштовхувалось на відчайдушний опір селян, які не бажали повертати конфісковане майно і віддавати землю. Всюди по-ширилися підпали маєтків, потрави посівів, вбивства поміщиків