4.2. Утворення Українського національного союзу.

Відносини Скоропадського з українськими політичними партіями не скла-далися. Менш ніж через місяць після встановлення гетьмансь-кого режиму було утворено опозиційний Національно-держав-ний союз у складі кількох партій на чолі з демократами-хліборобами. Гетьмана звинувачували в тому, що при формуванні кабінету міністрів він обійшов представників українських пар-тій і зробив ставку на представників неукраїнських суспільних груп. У такому звинуваченні була частка правди. При форму-ванні кабінету Скоропадський покладався не на партії, а на конкретних фахівців, яких добирав особисто незалежно від їх партійної чи національної приналежності.

В опозицію став також Всеукраїнський земський союз на чолі з С. Петлюрою. У червні 1918 р. Земський з'їзд прийняв заяву, в якій різко критикувалася гетьманська політика «без-оглядної реакції та реставрації старого ладу». З'їзд поставив вимогу негайно скликати законодавчу раду з депутатів місце-вого самоврядування і представників центральних організацій, політичних партій, профспілок та кооперативів. Скоропадський відповів репресіями. Петлюру було ув'язнено.

Влітку позиції гетьманського режиму різко похитнулися. Це привело до перегрупування політичних сил. Основна частина українських есерів та більшовики продовжували безкомпроміс-ну партизанську боротьбу з окупантами і гетьманською адміністрацією. Більш помірковані соціалістичні партії вирішили об'єднатися в політичний блок, який не виключав можливості мирного розв'язання питання про владу. Ініціативу об'єднання. Ініціативу об’єднання політичних партій, культурних, економічних і професійних ор-ганізацій взяли на себе українські соціал-демократи на чолі з В. Винниченком і С. Петлюрою. Вони увійшли до Національ-но-державного союзу й усунули звідти демократів-хліборобів. Блок одержав іншу назву — Український національний союз. Він проголосив, що виступатиме за встановлення в Україні за-конної влади, відповідальної перед парламентом.

Національний союз очолив В. Винниченко. Він негайно всту-пив у контакт з Раковським та Мануїльським. Останні від імені Раднаркому обіцяли допомогу Національному союзу, коли той організує повстання проти гетьмана.

4.3. Відречення гетьмана від гасла самостійної України.

Коли стало зрозуміло, що Німеччина незабаром капітулює, гетьман зробив спробу зблизитися з Українським національним союзом. На початку жовтня він прийняв його керівників. Почалися переговори щодо програми кабінету, який мав бути сформова-ний за їх участю. Національний союз поставив такі вимоги: здійснення аграрної реформи на основі ліквідації великого зе-млеволодіння і забезпечення землею трудового селянства, вста-новлення демократичних свобод і прийняття демократичного виборчого закону. Союз запропонував список кандидатів на по-сади міністрів у найважливіших міністерствах.

Дізнавшись про намір гетьмана капітулювати перед парті-ями, які виступали за самостійність України, кадетські міністри і торговельно-промислові кола запротестували. Вони відкинули програму Українського національного союзу і вимагали негайно створити антибільшовицький фронт на засадах об'єднання Ук-раїни з білогвардійськими силами Росії. Скоропадський не міг не рахуватися з тим, що за «єдинонеділимцями» стояла Ан-танта. З іншого боку, він потребував підтримки Національного союзу, бо знав, що білогвардійці вкупі з Антантою відмовлять Українській Державі у праві на існування. У результаті склад нового кабінету, сформованого під головуванням Ф. Лизогуба, виявився компромісним: у ньому були кандидати як Націо-нального союзу, так і Протофісу.

Цим компромісом українські партії не задовольнилися, а тому продовжували готувати повстання проти режиму. Скоро-падський змушений був розпустити кабінет і 14 листопада за-декларував федеративний союз з Росією. Йшлося про білогвар-дійську Росію. Відреченням від державної самостійності гетьман розраховував здобути прихильність антантівських дипломатів. Але гетьманат уже доживав останні дні.

4.4. Утворення Директорії.

У ніч на 14 листопада 1918 р. в Києві відбулося таємне засідання Національного союзу, в якому взяли участь представники політичних партій, Селянської спіл-ки, профспілки залізничників і українських січових стрільців. Присутні відхилили ідею негайного відновлення Центральної. Ради і створили п'ятиособовий верховний орган Української Народної Республіки — Директорію, її головою став соціал-демократ В. Винниченко. Від січових стрільців у члени Директорії було висунуто соціал-демократа С. Петлюру, який зайняв посаду головного отамана військ УНР. Його обрали заочно. Директорія створювалася з конкретною метою — для ліквідації гетьман-ського режиму. Після цього передбачалося заново визначити форму державної організації УНР.

Звільнений з тюрми, Петлюра негайно вирушив у Білу Церкву, де проходили переформування січові стрільці. Під Мотовилівкою, за 30 км від столиці, стрільці розгромили най-більш боєздатні сили гетьмана — полк сердюків і офіцер-ську дружину. Дізнавшись про це, командир одного з полків Запорозької дивізії П. Балбачан перейшов на бік Директорії і захопив Харків, інші полки цієї дивізії зайняли Полтаву. Сірожупанна дивізія на Чернігівщині також визнала владу Ди-ректорії.

Сили гетьманату танули, а військові сили Директорії швидко зростали. Вона з блискавичною швидкістю встановлювала кон-троль над територією України. На початку грудня війська С. Петлюри вступили в Одесу.

У ніч на 14 грудня у Києві підняли повстання партійні бойові дружини, головним чином більшовиків та єврейських соціалістичних партій. У руках повсталих опинилися завод «Ар-сенал», військове міністерство та інші установи. Гетьман зрікся влади. До міста увійшли загони січових стрільців.

Кілька днів колишній гетьман переховувався у місті, бо Ди-ректорія оголосила його поза законом. Потім у мундирі німець-кого офіцера він виїхав до Берліна, у вигнання.

Незважаючи на подібність соціальних програм гетьмана П. Скоропадського і прибічників «білої справи», політичне зближення Ук-раїнської Держави з білогвардійською Росією здавалося неможли-вим. В очах білогвардійців гетьман залишався сепаратистом, зрад-ником.

Коли окреслилася поразка кайзерівської Німеччини у війні, П. Скоропадський почав шукати нових союзників. Його заява про феде-ративний союз з білогвардійською Росією засвідчила штучність самих підвалин гетьманської України, нездатність гетьмана стати національ-ним лідером.

Відродження УНР під