Впродовж 1944 — 45 рр. большевики часто прилюдно вішали полонених стрільців УПА, а деколи розстрілювали їх на місці бою. В січні 1946 р. в с. Іспасі большевики захопили в полон трьох санітарок і двох хворих повстанців. Повстанець «Хміль» і санітарка «Варка» відразу заявили, що нічого їм не розкажуть про підпілля, їх розстріляли на місці. Двох інших катували, і під вікнами їхніх хат на очах батьків оперпрацівник Коломийського НКГБ ст. лейтенант Лєщов розстріляв їх. Коли він запитав санітарок, чи знають, за що гинуть, вони гордо відповіли: «За Самостійну Україну!». Тіла жінок два тижні лежали на снігу. Вартові не дозволяли їх поховати, аж поки тіла не розшарпали пси.

3 березня 1945 р. біля Ісакова до рук енкаведистів потрапив поранений повстанець «Вербовий». Його запитали, за що він бореться, і коли він відповів, що за Самостійну Україну, один з енкаведистів проколов його багнетом. У травні 1946 р. біля с. Явча був поранений повстанець «Боян». Наступного дня тіло його вкинули у криницю біля с. Колоколина.

11 жовтня 1945 р. в с. Річці застрілився, щоб не здатися живим ворогові, сотенний УПА «Святослав». Тіло його большевики підмінували. Коли тіло забирали в труну, міна вибухнула й убила 70-річну Марію Стефуранчин і двох дітей.

Таких прикладів московської жорстокости безліч.

Та попри все це більшість відділів УПА та підпілля ОУН продовжували боротьбу. Підтвердженням цього став напад групи «Чорний Ліс» 31 жовтня 1945 р. на Станіслав. План нападу опрацював командир групи Василь Андрусяк — «Грегіт» — «Різун». Він і керував операцією. Три оперативні відділи УПА напали на будинок партійних керівників, крамниці облспоживспілки та медичні комори. На вулицях зав'язався бій. Скориставшись замішанням серед ворогів, повстанці стали організовано відступати. Одночасно з нападом на Станіслав було здійснено успішні напади на районні центри Богородчани, Єзупіль, Лисець, Солотвин, що надало акції особливого ефекту.

Під час великої бльокади УПА МВД провело повальні арешти національно свідомого жіноцтва. Жінки самовіддано працювали медсестрами, санітарками в польових шпиталях, друкарками, зв'язковими, пропагандистами, провідниками різних ступенів у жіночій мережі ОУН. В час великої бльокади вони проявили себе в розвідувальній праці, при доставці повстанцям харчів, медикаментів і зброї. Багато з них загинуло в боях, у катівнях або самі наклали на себе руки, щоби не потрапити живими ворогам. Серед них Марія Парахоняк — «Орися», районовий провідник жіночої мережі ОУН Болехівщини: Олена Юзьків — «Чуйна», її наступниця; Ірина Юзьків, секретар-друкарка окружного провідника «Бориса»; Марія Німа, член Крайового проводу ОУН; «Тамара», районовий провідник СБ Галицького району та багато-багато інших,

У другій пол. 1946-го — першій пол. 1947-го р. була проведена велика реорганізація УПА. У зв'язку з прибуттям із Росії у Прикарпаття полків НКВД Головна Команда УПА вирішила розчленити великі формування на дрібні мобільні загони. В цей період Начальна Команда УПА робить ставку на політичні акції, допомагає голодуючим у Східній Україні, практикує шкільну акцію (проти набору української молоді до шкіл ФЗН та участи в комсомольських і піонерських організаціях), бореться проти депортації, колективізації, поширює підпільну літературу. Але було би помилкою вважати, що діяльність збройного підпілля обмежувалася однією пропагандивною кампанією.

У часткових донесеннях про збройні акції підпілля в 1949—50 pp. зібрана інформація про дрібні сутички. Ось кілька прикладів:

8.01.1949 р. в с. Дорогові, Галицького району повстанці звели бій з відділом озброєної районної адміністрації. Від повстанських куль загинуло троє. Повстанці здобули дві Гвинтівки, один автомат і три пістолети.

16.01.1949 р. в с. Брошневі, Долинського району енкаведисти зайшли до господаря, в якого була криївка підпільників. Зав'язався бій. Ворог втратив двох осіб. Підпільники, оточені енкаведистами, підірвали себе гранатами.

В січні—березні 1949 р. в Калуському і Перегінському районах повстанці та підпільники постійно знищували телефонну мережу, сільсовєти, молочарні та клюби. В боях на Прикарпатті у 1946 - 50 pp. загинули такі визначні командири, як Ярослав Мельник — «Роберт», провідник ОУН Карпатського краю; Данило Рудок — «Чорний», командир куреня «Смертоносці», надрайоновий організаційний референт; Михайло Коржак, командир сотні «Сірі», районовий провідник Єзуполя.

Списки вояків УПА, що почали публікуватися в газетах «Галичина», «Гуцульський край», свідчать про масовий характер збройних формувань. Лише в селі Спасі у підпіллі було 135 повстанців, з них у боротьбі за Україну загинуло 78, засуджено 54; зі Старих Кут загинуло в лавах УПА — 78; зі Стопчатова — 64; з Хімчина, Косова — по 44; Нижнього Березова — 42; Верхнього Березова — 31; Яблунова — 30. У підпільній боротьбі брали участь цілі родини. Це, наприклад, брати Гоянюки — Микола, Василь, Федір, Михайло та їх сестра Марія із с. Спаса. З них урятувався лише найстарший Микола, Федір поліг у бою з большевиками у Космачі, рятуючи таємні документи. Марія загинула разом з керівником боївки «Шпаком». Михайла Гоянюка (сотника УПА «Залізняка») не стало в 1951 р. З Нижнього Березова п'ять братів Арсеничів теж у різні роки загинули від большевиків. Один з них, Микола, був членом Центрального Проводу ОУН, а також очолював Службу Безпеки в УПА. Відзначився у боротьбі проти агентури МВД і МҐБ; загинув 23 січня 1947 р. в с. Жукові, Бережанського району.

Прославилися в боротьбі з ворогами також брати Білінчуки з Жаб'я: Дмитро (сотник «Хмара») (1919—1952)