Ця група планувала навіть переворот проти українських «буржуїв» і скликала до Києва з'їзд робітничих і солдат-ських депутатів. На щастя, низи вислали делегатів від Се-лянських Спілок, і вони висунули домагання автономії, організації своєї власної збройної сили тощо, і тому москов-ські більшовики не могли вдіяти нічого. І хоч Селянська Спілка щораз більше хилилася в сторону національної програми, усе ж таки соціалістичні гасла були в неї на пе-редовому місці. І це використовували соціалістичні агіта-тори, обіцяючи землю кожному, хто піддержить їх про-граму і людей. І тут треба шукати початки ненависті й бо-ротьби між селянами, бо «батраки готовилися розкуркулювати кулаків», тобто вбогі готовилися грабувати добро ба-гатших.

Для протидіяння цьому хлібороби-демократи повели свою акцію в обороні приватної власності. Вони почали організовувати Вільне Козацтво в різних місцевостях, по-чинаючи від Звенигородського повіту на Правобережжі. Воно визнавало Центральну Раду і підтримувало лад і порядок. На з'їзді Вільного Козацтва в Чигирині 8 жовтня генерал Павло Скоропадський був обраний його головним отаманом.

Центральна Рада рішилась на тіснішу співпрацю з Петроградським Правлінням і 25 травня вислала туди Винниченка з 10-членною делегацією і зверненням до кн. Львова, пере-конуючи його, що вона єдина в силі підтримати лад і порядок в Україні. Вона жадала формального визнання автономії України: допущення її представників на майбутню Мирну Конференцію; установлення поста українського Ко-місара при Правлінні в Петрограді; установлення крайового Комісара і Ради при ньому; українізації фронтових частин; творення українських шкіл; зайняття церковних та адміністративних посад українцями; призначення фондів на утримання урядів та загальної амністії для галицьких в’язнів.

Навіть і ці «куці» домагання Центральної Ради налякали москалів, напр., міністр освіти Мануйлов обіцяв завести українську мову лише в народних школах, а в середніх — як предмет навчання. Узагалі, українську делегацію москалі прийняли неприхильно, і по «довгих ходіннях по муках» вона ні з чим вернулася в Київ.

Саме тоді в Києві відбувався Перший Всеукраїнський Селянський з'їзд 10—16 червня під гаслом: хто за землю, той за автономію — а земля тому, хто управляє її своїми ру-ками. З'їзд обрав 133 делегати, які мали ввійти до Центральної Ради. І на цьому з'їзді була висунута справа самостійності Украї-ни, але з цим разом Центральна Рада, незважаючи на відкинення Петроградом її мінімальних постулатів автономії, не ево-люціонувала в напрямі самостійності.

Усе ж відмова Московського уряду сповнити згадані постулати змушувала Центральну Раду вчинити якийсь більш енер-гійний крок у сторону автономії та наладнання адміністрації на місцях. Вже в цьому часі в Києві дуже добре знали, що уряд кн. Львова безсилий, але мимо того держалися ще цупко ідеї федерації з Росією.

Перший Універсал

Перед закінченням Другого Військового з'їзду 18—23 червня, в якому брало участь близько двох з половиною ти-сяч делегатів з усіх частин фронту і тилу, Центральна Рада рішилась проголосити Перший Універсал — Маніфест до українського народу. Його прочитав В. Винниченко 23 червня делегатам військового з'їзду.

В цьому Універсалі між іншим було сказано: «Хай Украї-на буде вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад в Україні дають обрані вселюдним, рівним, прямим і таємним голосуванням Всенародні Українські Збо-ри... (бо) ніхто краще за нас не може знати, чого нам треба і які закони для нас кращі. Ніхто краще наших селян не може знати, як порядкувати своєю землею. І через те ми хочемо, щоб після того, як буде відібрано по всій Росії поміщицькі, казенні, царські, монастирські та інші землі на власність народів, як буде видано про те закон на Все-російськім Установчім Зібранні, право порядкувати нашими українськими землями право користуватися ними належало б тільки нашим Українським Зборам».

Універсал повідомляв, що Петроградське Правління відкинуло домагання Центральної Ради, то вона була при-неволена взяти свою долю в свої власні руки, щоб оборонити .; край від анархії та руїни. Рада закликає всі села, волості і міста організувати свою власну владу і підкоритися Центральній Раді, взявши до уваги права й інтереси національних меншин в Україні.

Універсал закінчувався так: «Народе Український! У твоїх руках твоя доля. У цей трудний час всесвітнього безладдя і розпаду докажи своєю одностайністю і держав-ним розумом, що ти — народ робітників, народ хліборо-бів — можеш гордо і достойно стати поруч з кожним орга-нізованим, державним народом, як рійний з рівним».

Нарешті, по трьох місяцях доповідей, гарячих дискусій, дебатів, вагань, вичікування та «безначальства», Центральна Рада задумала взятися до державного діла, щоб завести в краї лад і порядок.

24 червня відбулося урочисте проголошення Універсалу при великому здвигові народу під врочисті звуки дзвонів на Софійській площі, де був відслужений молебень, а під пам'ятником Хмельницького відбувся військовий парад. Торжество закінчилося співанням Шевченкового «Заповіту», під час чого всі присутні стояли на колінах.

Не треба й казати, що таке урочисте проголошення «крає-ві і світові» автономії України геть зігнало сон з очей московських шовіністів, реакціонерів, «прогресивних» в одна-ковій мірі; але Петроград був безсилий, щоб цьому пере-шкодити.

І, таким чином, поволі села і міста, а згодом і області