почали визнавати владу Центральної Ради, і, здавалося, народжується нова доба. 29 червня був покликаний до життя Генераль-ний Секретаріат, перший уряд автономної України. До нього ввійшли: В. Винниченко — голова і внутрішні справи; П. Христюк — генеральний писар; X. Барановський — фінансові справи; С. Єфремов — міжнаціональні справи; С. Петлюра — військові справи; Б. Мартос — земельні справи; В. Садовський — судові справи; М. Стасюк —харчові справи; І. Стешенко — освітні справи. Отож, крім безпартійного X. Барановського, всі секретарі були соціа-лістичної орієнтації.
Таким чином, дійшло до історичного курйозу: український землевласницький, глибоко релігійний народ, не маючи на-годи виявити свою правдиву волю в демократичних, все-народних виборах, одержав свій перший уряд, що складався з соціалістичних доктринерів. Тому деякі сподівалися, що маси виборців, розділивши найперше поміщицькі десятини, усвідомлять свої права, бо підуть за тими, хто дужче й голос-ніше кричатимуть і більше обіцятимуть.
Другий Універсал
Коли до складу Центральної Ради ввійшли 130 делегатів від Генерального Військового Комітету, 7 липня була ство-рена Комісія, що мала зайнятися справою переформування ІД. Ради в Український Тимчасовий Сейм, завданням якого було б опрацювати статути Автономної України. Два дні по-тому Генеральний Секретаріат був проголошений найвищою владою України.
б липня була створена т. зв. Мала Рада, що мала діяти між сесіями Центральної Ради, і обрано нову президію: проф. Грушевський — голова; заступники: М. Шраг, С. Весоловський, А Ніковський та Ф. Крижанівський; секретарі: А. Постоловський, Я. Левченко, Л. Чикаленко, М. Чечель та член Є. Онацький.
До Малої Ради входили: 8 делегатів від УПСР, 8 — від УСДРП, 3 — від УПСФ і по одному від українських трудо-виків, народних соціалістів і безпартійних. Також по три де-легати від Рад: селянських, військових та робітничих депу-татів.
Всі ці події в Києві змусили Петроградське правління старатися дійти до якого-небудь порозуміння з Централь-ною Радою, інакше вся Україна буде безповоротно втрачена, а цього москалі ніяк не хотіли. Тому 11 липня з Петрограда прибули до Києва Іраклій Церетелі, Михайло Терещенко і просто з фронту міністр оборони Олександр Керенський, згодом голова Тимчасового правління.
Після довгих нарад і вагань вони визнали Генеральний Секретаріат верховним виконавчим органом України та згодились прийняти автономний статут, що згодом мав бути затверджений Установчими Зборами.
Після від'їзду згаданих трьох мужів з Києва Центральна Рада 16 липня проголосила два документи: Заяву Петроградського правління та Другий Універсал Центральної Ради.
В «Заяві» діючий Генер. Секретаріат був визнаний най-вищим адміністративним органом Автономної України, як також і право ІД. Ради підготувати проект національного статуту України, водночас з проектом розв'язання земель-ної справи. Усе це мали затвердити майбутні Всеросійські Установчі Збори. Тимчасове правління дало свою згоду на українізацію фронтових частин, але під умовою збереження єдності в команді; причому делегати України мали бути в Міністерстві оборони, в Генеральному Штабі та в Началь-ній Команді Армії.
Другий Універсал Центральна Ради, що розпочинався словами: «Громадяни Землі Української!» — доводив до відома зга-дану «Заяву» Тимчасового правління в Петрограді та запові-дав реорганізацію Генерального Секретаріату і особливо підкреслив, що автономія України має бути затверджена Всеросійськими Установчими Зборами.
Член Військового Комітету Володимир Кедровський у своїх споминах згадує, що під час нарад у Києві фактично переможцем вийшов Петроград. Його міністри приїхали як переможені шукати порозуміння, а виїхали як переможці, забравши зобов'язання від Центральної Ради відректися від теперіш-нього свого національного, революційного шляху політики, який давав їм велику моральну і фактичну силу, і стати на шлях порозумінь, компромісів та угодовства, що вже не могло підносити запалу в українських масах до боротьби. Люди казали, що «будемо творити свою волю власними руками», а тим часом бігають до Керенського на поклін та просять дозволу. Як наш народ хоче, так, значить, і повинні робити, а коли росіяни хочуть робити інакше, то хай собі там у себе так і роблять. Українські організації теж гадали, що Центральна Рада свого революційного шляху не залишить і дійсно стане повним господарем на Україні. Одначе угода - примушувала її зменшувати свою активність і звужувати свої домагання. У нас склалося таке враження, що далі, по-переду, немає вже нічого, за що треба боротися, а залишило-ся лише полагоджувати в перших межах законності черго-ві справи біжучого дня... Коли при наступі перервали «насту-пальний порив» — це програш.
Дивлячись з перспективи більш як півсторіччя, можна, бачити, що Московський уряд, притиснений до муру своїми власними непорядками, виказав добру волю, і можна було сподіватися, що, як він утримається при владі, Україні вдається здійснити обіцяну автономію.
Перший Універсал.
Універсал Української Центральної Ради до Українського Народу, на Україні й поза Україною сущого.
Народе Український! Народе селян, робітників, трудящого люду!
Волею своєю ти поставив нас, Україн-ську Центральну Раду, на сторожі прав і вольностей української землі.
Найкращі сини твої, виборні люди від селу від фабрик, від солдатських казарм, од усіх громад і товариств українських вибрали нас. Українську Центральну Раду, й наказали нам стояти й боротись за ті права та вольности.
Твої, Народе, виборні люди заявили свою волю так:
Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з дер-жавою російською, хай народ український на своїй землі мав право сам порядку-вати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сойм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати