вузах Західної України навчалося вже близько 24 тис. студентів денного й 9 тис. заочного відділень.
Однак зростання освітнього рівня зумовлювало й активнішу русифікацію. У 1953 р. навчання в усіх вузах Західної України велося російською мовою, а це виразно вказувало на те, що радянська модернізація також мала на меті сприяти русифікації.
У результаті другої світової війни дихотомія "Східна/Західна Україна" нарешті перестала існувати, принаймні на політичному рівні.
Після війни радянський режим усіляко намагався привести західних українців у відповідність із радянською системою і їхніми східними співвітчизниками. Процес такого злиття двох розділених гілок українського народу був не лише важливим аспектом післявоєнного періоду, а й подією епохального значення в історії України.
Для здійснення своїх цілей радянський режим мав велику перевагу військової і політичної сили. І все ж перед ним поставало складне завдання, оскільки на Західній Україні він мав справу з вороже настроєним до себе суспільством: греко-католицька церква не узгоджувалася з новим режимом; селяни, що серед західних українців становили величезну більшість, жахалися перспективи колективізації; молодь, багато представників якої сповідували націоналізм, убачала в СРСР свого найлютішого ворога.
Висновок
В українців, котрі до 1939 року жили під радянським правлінням, післявоєнні роки викликали відчуття "вже баченого". Знову вони поринули у здійснення величезних виснажливих будівельних проектів, знову переживали гнітючий перехід від періоду відносної гнучкості в ідеології та культурі до ортодексії, й знову перед ними поставала реальна перспектива голоду та репресій.
Проте для західних українців повоєнні роки відкрили нову добу, ввівши їх у цілковито інший світ, з яким вони мали лише коротке й нещасливе знайомство у 1939—1941 рр. Включення до складу СРСР тепер означало їхнє відмежування від політичних і культурних цінностей Європи. Його результатом також стала втрата найважливішого набутку західноукраїнського суспільства — його широкої організаційної мережі, найстарішим і найважливішим складником якої була греко-католицька церква, а найновішим — ОУН/УПА, мережі, що протягом поколінь служила основним захистом проти чужої влади й найактивнішим виразником української національної самобутності.
Але не всі наслідки радянської анексії були негативними: в результаті сталінського диктату нарешті було розв'язано українсько-польський конфлікт, що довго вичерпував сили обох суспільств. Крім того, радянська влада започаткувала давно запізнілу суспільну та індустріальну модернізацію регіону.
І як би там не було, але саме вона нарешті об'єднала всіх українців у єдиній державі.
Література:
Історія України. Посібник. Під ред. Г.Д.Темка. – К, 2001.
О. Субтельний. Україна історія. – К., 1991.