Галицько-Волинське князівство

ПЛАН

Вступ

Дана тема була обрана, оскільки я вважаю, що в історії України Галицько-Волинське князівство відігравало велику історичні і політичну роль.

Грушевський вважав Галицько-волинське князівство найбезпосереднішими спадкоємцями політичної та культурної традиції Києва. Інший видатний український історик — Томашівський — назвав Галицько-Волинське князівство першою безперечно українською державою, оскільки у XIII ст., в апогеї своєї могутності, ці об'єднані князівства охоплювали 90 % населення, котре проживало в межах нинішніх кордонів України Томасівський С. Історія України: старинні віки і середні віки. Мюнхен. 1972 р. С. 56. Князівства ці були важливими і в інших відношеннях. Простягаючись по західних окраїнах Київської Русі, вони з самого початку стали ареною запеклої боротьби між українцями та поляками, що тривала, не вщухаючи, аж до середини XX ст. Князівства ці були також важливим культурним рубежем. Вони виступали або як найсхідніший форпост католицького Заходу, або ж як найзахідніший — православного Сходу.

Ця тема дуже велика, тому у даній роботі я ставлю за мету висвітлення лише самих основних віх виникнення, розвитку та занепаду цієї великої держави.

Під час написання цієї роботи мені прийшлося працювати з такими джерелами: О. Субтельний “Україна. Історія” та Музиченько П.П. “Історія держави і права України”.

1. Виникнення Галицько-волинського князівства

Розташовану в східних передгір'ях Карпат, у верхів'ях важливих річок Дністра й Пруту, що впадають у Чорне море, Галичину спочатку заселяли племена дулібів, тиверців та білих хорватів. На сході вона широким кордоном межувала з розлогими й лісистими рівнинами Волині, також заселеної дулібами та білими хорватами. На схід від Волині лежало Київське князівство. Якщо Галичина на своїх західних та північних кордонах мусила боротися з агресивними мадярами та поляками, то єдиними чужоземними сусідами Волині були литовські племена на півночі. Обидва князівства мали вдале розташування, недосяжне для кочових нападників зі степу. Волинь і особливо Галичина були густо заселеними, а їхні міста стояли на стратегічно важливих торгових шляхах із Заходу. Крім того, у Галичині містилися великі родовища солі — товару, від якого залежала вся Русь. Будзіновський А. Аграрні відносини Галичини. К., 1990 р. С. 134

У 980—990 рр. Володимир Великий відвоював у поляків Галичину й Волинь і приєднав їх до своїх володінь. На Волині він заснував місто Володимир, що згодом стало величною столицею цих земель. У Галичині політичний центр князівства перемістився з Перемишля до міста Галича біля карпатських соляних копалень. Полянська-Василенко Н. Історія України. Мюнхен. 1972 р. С. 78 Київським князям удалося закріпити ці землі за своїм наступником, оскільки вони належали до їхніх особистих володінь. Тому першими в Галичині правили Ростиславичі, нащадки онука Ярослава Мудрого.

Тим часом на Волині до влади прийшли Мстиславичі, що вели свій рід від

Володимира Мономаха. Часто об'єднувані для зручності в історичних дослідженнях Галичина і Волинь у XII—XIII ст. були цілком різними князівствами.

Чи не найбільш вражаюча відмінність між ними — у природі верхівки кожного князівства.

Галицькі бояри були найбільш свавільними, багатими й могутніми на всіх руських землях. Вплив цієї аристократії був настільки всепроникним, що Галичину часто вважають ідеальним зразком олігархічного правління на Русі, який поряд із республіканським Новгородом та абсолютистськими Володимиром і Москвою являв собою третій різновид політичного устрою Київської держави Софроненко К. Общественно-политический строй Галицко-волынской Руси ХІ – ХІІІ века. М., 1955. С. 24. На думку радянських учених, винятково велика влада галицьких бояр значною мірою пояснюється їхнім походженням.

На відміну від бояр в інших князівствах, де вони здебільшого походили з княжої дружини, галицька аристократія, очевидно, розвинулася насамперед із місцевої племінної знаті. І свої маєтки вона дістала не від князя, як це водилося, а узурпувавши общинні землі. Прийшовши сюди, перші Рюриковичі наштовхнулися на аристократію, що вже добре вкорінилася й була готова обстоювати власні інтереси.

Інші історики вказують на те, що завдяки відносно стабільному правлінню Ростиславичів протягом чотирьох поколінь бояри мали досить часу й можливостей, щоб стати на ноги. Крім того, багато з них торгували сіллю, що забезпечувало добрі прибутки і зміцнювало їхнє й без того стабільне економічне становище. Внаслідок цього найбагатші бояри могли дозволити собі утримувати власні бойові дружини з дрібніших феодалів. Нарешті, через віддаленість Галичини від Києва великому князеві важко було втручатися в місцеві події, тоді як сусідство з Польщею та Угорщиною не лише давало зразок панування аристократії, але й можливість звертатися до чужинців по допомогу проти князів Софроненко К. Общественно-политический строй Галицко-волынской Руси ХІ – ХІІІ века. М., 1955. С. 33..

Зате бояри Волинського князівства на відміну від галицьких були вилиті на більш традиційний штиб. Більшість із них прийшли в ці землі у складі дружин своїх князів, що часто призначалися чи знімалися за волею Києва, який завдяки незначній віддаленості справляв більший політичний вплив на це князівство, ніж на Галицьке. Бояри ці отримували земельні володіння за службу князеві. Волинська знать залежала від княжої щедрості й тому виявляла йому відносно більшу відданість і підтримку.

Власне, з цієї причини об'єднати обидва князівства змогли саме волинські князі, а не галицькі Софроненко К. Общественно-политический строй Галицко-волынской Руси ХІ – ХІІІ века. М., 1955. С. 35..

Галицькі Ростиславичі. З усіх князівств на території сучасної України першою відокремилася від Києва Галичина. Використовуючи всі засоби — як чесні, так