Незважаючи на розбіжності в оцінці структури Давньоруської держави, вчені, як правило, сходяться в одному, що за весь період свого існування вона так і не стала дійсно єдиною і монолітною державою. Безперечно, Київська Русь не була й не могла бути одно національною, Адже Київ тримав у васальній залежності території багатьох народів. Унаслідок цього Київська держава була поліетнічною, величезною клаптиковою середньовічною імперією, що являла собою конгломерат союзів племен. До неї входило більше 20 різних племен і народностей, в тому числі й неслов'янських. Серед останніх у залежність до Київської Русі потрапили ведь, чудь, меря, мурома, мешера, чорні клобуки та ін. Спілкуючись зі слов’янами, вони зазнавали їхнього культурного впливу, нерідко асимілювалися, розчинялися в масі слов’янських племен.

2. ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО ЯК ФАКТОР ПРОДОВЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ЖИТТЯ

Отже, наприкінці XII – у першій половині ХIII ст. князівства Середнього Подніпров’я – Київське, Чернігово-Сіверське та Переяславське через низку обставин (нескінченні князівські усобиці, певну зміну світових торговельних шляхів, активізацію нападів кочівників, відтік населення з південних районів тощо) економічно та політичне занепадають і втрачають свої колишні роль та значення. Монгольська навала посилила та поглибила руйнівні процеси у цьому регіоні.

Кардинально іншою була ситуація у південно-західній частині Русі, де 1199 р. з’явилося нове державне об’єднання – Галицько-Волинське князівство, яке надалі майже впродовж півтора сторіччя відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов'ян.

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяли:

1. Вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів).

2. Необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга.

3. Енергійна об’єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199-1205 рр.) та Данила Романовича Галицького (1238-1264 рр.).

4. Існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.

Державний розпиток Галицько-Волинського князівства відбувався у кілька етапів:

1. Утворення та становлення (1199-1205)

Спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман у 1199 р. придушує опір великих бояр і об’єднує Галичину і Волинь. Сміливий воїн, талановитий політик, жорсткий, а інколи навіть жорстокий володар, князь веде активну зовнішню політику. Переможні походи проти Литви та Польщі помітно підняли його авторитет та посилили вплив на Русі. Вже 1202 р. Роман оволодіває Києвом і стає великим князем. Літописець називає його “самодержцем всея Русі”.

Оволодівши значною частиною київської спадщини, Галицьке-Волинське князівство на рубежі XII-XIII ст. за розмірами своїх володінь не поступалося Священній Римській імперії. Його зміцнення на тлі прогресуючого занепаду князівств Середнього Подніпров’я свідчило про те, що центр політичного та економічного життя поступово пересувається у західному напрямку. Центром своєї держави Роман обрав не орієнтований на Візантію Київ, а близький до кордонів західних держав Галич. Потужна торговельна артерія Буг-Дністер витісняє занепадаючий шлях “Із варягів – у греки”.

З часом Роман стає помітною фігурою на європейській Історичній сцені, про що свідчить пропозиція Папи Римського 1204 р. в обмін на прийняття князем католицизму коронувати його. Галицько-Волинський князь втягується у жорстоку боротьбу між Гогенштауфенами і Вельфами, яка загострилася у тодішній католицькій Європі. Проте не тільки мечем здобував собі славу Роман. В останні роки життя він запропонував модель підтримки “доброго порядку” на Русі. Відповідно до цього проекту планувалося припинення князівських міжусобиць, консолідація сил для відпору зовнішнім ворогам, запровадження майорату (передачі князівського столу й усіх земель старшому сину, що могло зупинити, на думку Романа, процес роздрібненості) та вибори київського князя (у разі смерті) шістьма найбільшими на Русі князями.

Проте галицько-волинському князю не вдалося об’єднати Русь. У 1205 р. він трагічно загинув поблизу польського містечка Завихоста під час сутички з вояками краківського князя Лешка Білого.

II. Тимчасовий розпад єдиної держави (1205-1238 рр.)

Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. Характерними рисами державного життя у цей час були: –  

прогресуюче свавілля бояр, які дійшли до безпрецедентного порушення норм феодального права – оголошення князем боярина Володислава Кормильчича (1213-1214 рр.); –  

безперервне втручання у внутрішні справи західноруських земель сусідніх держав – Угорщини та Польщі, наслідком та проявом якого було проголошення “королем Галичини та Володимирії” п’ятирічного угорського королевича Калмана (Коломана), одруженого з дворічною польською княжною Саломеєю (розпочата після цього воєнна окупація тривала від 1214 р. до 1219 р.); –  

наростаюча монгольська загроза, що вперше заявила про себе 1223 р. на березі ріки Калки (галицькі та волинські формування входили до коаліції руських князів); –  

енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успішно закінчилася 1238 р.

III. Об’єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом (1238-1264 рр.)

Відновивши єдність, Галицько-Волинське князівство набирає сили та відвойовує втрачені позиції. Навесні 1238 р. Данило розгромив тевтонських лицарів Добжинського ордену під Дорогочином. Незабаром він знову поширює свій вплив на Київ, у якому залишає управляти свого воєводу Дмитра. Відчуваючи реальність постійної загрози із Заходу і Сходу, зводить низку міст замків (Данилів, Кременець, Угровеськ та ін.).

У період монгольського нашестя Данила Галицького не було в князівстві: він перебував в Угорщині та Польщі, де намагався схилити феодальну верхівку цих держав до утворення антимонгольського воєнного союзу.

Коли полчища Батия рушили в Угорщину, Данило повернувся на рідні землі. Тут його чекали не тільки значні демографічні втрати, руїни та згарища, а й чергове зіткнення зі свавіллям галицьких бояр, які запросили