Українська козацька держава

Зміст

1. Внутрішня та зовнішня політика

Новий період української історії, період творення держави, розпочало повстання 1648 р. Державні фундаменти створили буйні народні маси, що не мали ніяких традицій, не знали державних теорій, але тримаючи зброю в руках, йшли за власним інстинктом — творили свою владу. Козацькі самостійницькі стремління заломлювались і безнастанно, повстання за повстанням спливали кров'ю, але ці змагання поновлювалися постійно з дедалі більшою енергією. У довголітній боротьбі витворився цінний державницький матеріал, що тільки чекав будівничого, який ужив би його для завершення будови. Цим будівничим став Богдан Хмельницький.

Державна програма. Епопею великих воєнних успіхів Хмельницький закінчив тріумфальним в'їздом до Києва, старої столиці України. В поході і під час перебування в Києві Хмельницький із старшиною вирішували плани дальшої політики. Повстання, що спершу мало на меті тільки справи Запорізького Війська, обняло всі українські землі, розворушило народ, усунуло з України польську владу. Давній лад перестав існувати, на його місце треба було встановити новий. Хмельницький у своїй політичній далекозорості вказував один шлях — утворення Української держави.

Провідні лінії програми Богдана Хмельницького були: розбити Польщу, визволити всі українські землі і з'єднати їх у велике незалежне князівство. Для проведення цих замірів він вважав потрібним використати сили народних мас, створити велику армію і утримати союз з Кримом. Ці стремління видавалися цілком реальними. Селянські маси проявляли в той час незвичайне напруження і енергію. "Вся чернь зброїться, смакуючи собі свободу від робіт і податків, і навіки не хоче мати панів". "Так чернь роз'ярилася, що або знищити шляхту, або сама згинути хоче". "Перше язики людські назад обернуться, ніж ляхи над нами будуть панувати!" Ненависть до Польщі була така велика, що здавалося неможливим, щоб польська влада могла ще вернутися. Бажання своєї держави проявлялося сильно, і все повторювалися чутки, що Хмельницький творить "вільне князівство козацьке", "удільну і відокремлену державу", що має коронуватися "митрою руського князівства".

Було укладено проект конвенції з Туреччиною про українську торгівлю на Чорному і Середземному морях: українські кораблі мали б право вести торги в усіх турецьких провінціях, на всіх островах і в портах, без оплати мита; на долішньому Дніпрі Україна зобов'язалася побудувати кілька пристаней; усіх торгових справ мав пильнувати український резидент (посол) у Стамбулі. Українське господарство було самовистарчальне, а при розвитку торгівлі давало основи для самостійного політичного життя.

Міжнародна політика. Московщина оголосила війну Польщі. Головні московські сили здобули Смоленськ, а опісля зайняли майже цілу Білу Русь і Литву, аж по Вільно і Ковно. Хмельницький із своїм військом і московською допомогою рушив 1655 р. на Галичину. Під Городком недалеко Львова розбито польське військо під проводом Потоцького, а один українсько-московський відділ здобув Люблін. Польські війська відступили за Віслу; справа приєднання західних земель під гетьманську булаву стала знову актуальна.

Серед нових міжнародних відносин почало зростати політичне значення України. Польща, розбита московським і шведським наступом, не мала вже сили виступати проти України і, навпаки, готова була визнати українську державність, щоб тільки відтягнути козацьку республіку від Московщини. В інтересах Польщі виступив також римсько-німецький цісар і вислав своє посольство до Чигирина. З другого боку, дедалі напруженіші ставали шведсько-московські відносини, бо Швеція вважала Балтицьке море своєю доменою і вороже ставилася до московської окупації Литви. Швеція зрозуміла роль України в цих змаганнях і намагалася приєднати Україну для своєї політики; шведські посли, що приїхали до гетьманської столиці, підготовили проект договору про приязнь між обома державами. Активніша стала також і Туреччина і продовжувала переговори про давніше проектований союз. Амбітний семигородський воєвода Ракоцій увійшов у тісні зв'язки з Чигирином, бажаючи взяти участь у поділі Польщі.

Богдан Хмельницький умів майстерно використати ці суперечні інтереси держав для скріплення міжнародного становища України. Він вів переговори на всі боки, приймав пропозиції від усіх, підсичував суперництво сусідів, але не ангажувався вповні ні в яку сторону, а всі ситуації використовував для зміцнення становища України.

Скріпилася також позиція України супроти Москви. Московський уряд від початку намагався притягнути Україну під своє керівництво. Московські бояри зараз же, в перші місяці після переяславської ради, привели все українське населення до присяги цареві. Далі почали встрявати у фінансові справи, бажаючи захопити українські доходи в свої руки. Всі здобуті у війні території Москва намагалася взяти під свою владу і усувала з них українські залоги. Врешті, коли у Вільні 1656 р. почалися переговори з Польщею, московська комісія не допустила до них українських делегатів, що викликало незвичайне обурення Хмельницького. Гетьман пильнував добрих відносин із своїм сильним союзником, але одночасно докладав зусиль, щоб визволитися з-під його гніту.

Хмельницький приступив до реалізації давніх планів — здобути Українській Державі повну самостійність. У переговорах з Польщею він жадав, щоб польська Річ Посполита зреклася прав до всього руського князівства — аж по Володимир, Львів, Ярослав і Перемишль — так, як проголосив голландців іспанський король. Рада старшини ухвалила не вступати ні в які пертрактаціі з Швецією, поки шведський король "не визнає за ними права на всю стару Україну, або Роксолянію, де грецька віра була і мова їх ще існує — до Вісли". Хмельницький прикладав велику вагу до того, щоб до Української Держави приєднати також західні землі. Вже під час перебування під Львовом 1655 р. він заявив, що "став