Липень 1663 — червень 1668 р. ознаменувався прагненням польського і російського урядів поділити Українську державу (що й сталося згідно з Андрусівським договором 1667 р.) та відчайдушною боротьбою на-ціонально-патріотичних сил за возз'єднання козацької України.

Липень 1668 — вересень 1676 р. припадає на нове загост-рення політичної боротьби (1668—1669, 1674 pp.), посилення втручання іноземних держав у внутрішні справи України, ліквідацію державних інституцій у Правобережжі та його жахливе спустошення польськими, кримськими, турецькими й російськими військами.

Висловимо кілька міркувань з приводу особливостей революції, причин поразки та ролі в історичному поступу України. Основні з особливостей такі:

національно-визвольна боротьба точилася не лише проти Речі Посполитої (як це традиційно зображується в історіографи), але у такій самій мірі й проти інших ворогів незалежності — Московії, Криму, Порти;

існування тісного взаємозв'язку і взаємовпливу національно-визвольної, релігійної й соціальної боротьби;

відхід з осені 1649—1651 pp. від участі в революції Західного регіону, котрий в жорстоких реаліях боротьби часто ставав заложником і жертвою воєнних дій української, польської, кримської, московської і
турецької армій;

зрада національних інтересів з боку більшості панівного стану суспільства — князів, магнатів, шляхти, які разом з поляками, литовцями, білорусами придушували визвольну боротьбу України за незалежність і соборність;

домінування збройних форм боротьби, що набирала час від часу надзвичайно жорстокого характеру й супроводжувалася проявами етнічних чисток;

вкрай негативна роль геополітичного фактора, оскільки уряди сусідніх імперій всіляко протидіяли виборенню Україною незалежності й намагалися включити її землі до своїх володінь.

Причини поразки, на мій погляд, такі:

відсутність досвіду державного будівництва в еліти, котра очолила боротьбу;

незавершеність процесу її консолідації навколо національної державної ідеї;

існування гострих суперечностей між окремими угрупованнями, що породжували жорстоку боротьбу за владу;

переважання в ментальності значної частини еліти, козацтва й інших верств населення особистих, групових, станових інтересів над національними й державними;

зрада національних інтересів з боку більшості панівного стану передреволюційного суспільства;

перебування в зародковому стані на початок революції національної державної ідеї, що зумовило політику автономізму її керівництва у 1648 p., яка призвела до залишення ворогові Західного регіону, породивши проблему соборності Української держави;

ліквідація встановленої Б. Хмельницьким монархічної форми правління й утвердження республікансько-олігархічної форми, що спричинила слабкість центральної влади, міжусобну боротьбу за булаву, всевладдя (отаманство) старшини на місцях;

грубі прорахунки після смерті Б. Хмельницького урядів у проведенні внутрішньої політики, які викликали загострення соціальної боротьби, що руйнувала підвалини молодої держави;

великі масштаби люмпенізації суспільства, анархо-охлократичні рухи соціальних низів; деструктивна політична роль Запорожжя протягом кінця 50-х — першої пол. 70-х pp.;

постійна агресія (у різних формах) з боку Речі Посполитої, Мос-
ковії, Кримського ханства й Порти, спрямована на ліквідацію самостійної Української держави.

Певною мірою мав рацію П. Феденко, коли писав: "Україна не могла вийти із своєї трагічної геополітичної ситуації і руїна державності була так би мовити "запрограмована".

Революція завершилася для української нації поразкою: не вдалося ні створити держави в етнічних межах України, ні відстояти незалеж-ність козацької України, хоча за свободу було заплачено неймовірно високу ціну. Втрати (від воєнних дій, голоду, епідемій, захоплення в ясир, переселень в межі сусідніх країн, зокрема Московії та Молдавії) становили майже 65—70 % всього населення України, яке на 1648 р. на-лічувало близько 4—5 млн. осіб (у Правобережній Україні втрати сягали близько 85—90 % її мешканців). Страхітливих руйнувань зазнали міста й села; було завдано надзвичайно великої шкоди розвитку ремесел, промислів й торгівлі.

І все-таки, значення революції полягало в тому, що:

вона привела до створення національної держави, частина якої у формі Лівобережного гетьманства на правах автономії проіснувала в складі Росії до початку 80-х pp. XVIII ст.;

зумовила формулювання національної державної ідеї, яка стала для наступних поколінь українців неписаним заповітом у боротьбі за не залежність;

сприяла еволюції української і білоруської націй;

відіграла вирішальну роль у формуванні нової політичної еліти;

стала могутнім імпульсом для розвитку національної самосвідомості, зокрема ідеології елітарного націоналізму;

зумовила закріплення назви "Україна" за витвореною державою й започаткувала зміну назви "Руський народ" на "Український народ";

істотно збагатила традиції боротьби як проти національно-релігійного, так і соціального гноблення;

пробудила волю нації до самоутвердження й самовираження у формі незалежної соборної держави;

забезпечила умови, коли протягом тривалого часу після її завершення козаки, міщани й селяни продовжували користуватися плодами
соціально-економічних завоювань, здобутих в роки революції.

Нарешті, останнє: в зовнішньополітичному аспекті Українська рево-люція зумовила серйозну зміну співвідношення сил у Східній, Південно-Східній, Центральній і Північній Європі. Вона різко послабила позиції Речі Посполитої та Криму й привела до зміцнення ролі Російської імпе-рії, Швеції й Бранденбургу (у 1657 р. Польща відмовилася від денних прав на Східну Прусію).

Висновок

Геополітичний фактор відігравав негативну роль. Інтереси сусідніх держав були спрямовані на те, щоб придушити самостійність Української держави. Постійні інтриги та агресія сусідніх держав, спрямовані на знищення української державності, грубі прорахунки після смерті Б. Хмельницького урядів у проведенні внутрішньої політики, які викликали загострення соціальної боротьби, що руйнувала підвалини молодої держави, великі масштаби люмпенізації суспільства, анархо-охлократичні рухи соціальних низів; деструктивна політична роль Запорожжя протягом кінця 50-х — першої пол. 70-х pp., привели до занепаду Козацької держави. Але хоч козацька держава існувала недовго й посідала тільки частину української території» однак мала вирішальний вплив на розвиток національної свідомості. Тодішнє покоління зрозуміло, що основою його політики повинна бути єдність українського народу й української землі.

Література

Гуржій О.І. Українська козацька держава в другій