Київ за часів фашистської окупації

ПЛАН

Вступ

Київ - столиця України, її політико-адміністративний, економічний, науковий і культурний центр. Історія міста тісно переплелася з історією українського народу, історією України. Від нього найсвітліші її злети.

Завдяки своєму географічному розташуванню Київ не раз опинявся на перехресті воєнних доріг, його мешканці змушені були постійно дбати про захист рідних домівок. Свідчення тому - численні пам'ятки героїчного і трагічного на київських крутогорах. Немеркнучу славу здобули кияни і в роки боротьби з гітлерівським фашизмом.

У вічному плині історії тільки час невблаганно відокремлює головне від другорядного, загальнолюдське від особистого. У півторатисячолітній історії Києва останнє десятиріччя посідає особливе місце. З 1991 p. Київ - столиця суверенної незалежної України. 1999 рік ознаменовано затвердженням статусу столиці України - міста-героя Києва. З прийняттям Закону про столицю остаточно визнано видатні заслуги Києва перед Батьківщиною, мужність і героїзм трудящих міста, радянських воїнів у битві за Дніпро, за рідне місто.

Героїчна оборона Києва в 1941 p. зірвала стратегічні плани гітлерівців на блискавичне завершення війни проти Радянського Союзу. Визволення міста і створення стратегічного плацдарму на правому березі Дніпра у 1943 p. остаточно закріпили перелом у війні на користь Радянського Союзу, прискорили падіння німецького рейху. Знаменно, що 1-й Український фронт, який блискуче провів цю операцію, у 1945 p. взяв участь у заключній акції Великої Вітчизняної війни - розгромі берлінського угруповання фашистських військ.

Перемога була на всіх одна. І для тих, хто здобував її на фронтах, кому судилося пройти найжорстокіші бойовища і лишитися живим, байдуже - з орденами чи без; і для тих, кому ще довго у снах і мареннях доведеться воювати; і для тих, хто у тилу кував зброю звитяжцям, кого душив чужинський чобіт у неволі, хто безмірно страждав і, одержуючи похоронки, все ж чекав і вірив; і для тих, хто не дожив до її світлого дня, чиї імена викарбувано в мартирологах скорботи, на пам'ятниках, обелісках і меморіальних спорудах, створених на вшанування пам'яті героїв боїв за Київ, і тих, хто звільняв столицю України від фашистів. На площі Перемоги в 1982 p. встановлено обеліск на честь міста-героя Києва. У парку Вічної Слави воїнам Великої Вітчизняної війни не згасає полум'я пам'яті на могилі Невідомого солдата. 134 вулиці і площі міста носять імена героїв оборони та визволення столиці України. У 1993 p. затверджено Положення про Пояс бойової слави міста-героя Києва. Вздовж нього відкрито екскурсійні та туристські маршрути.

Подвиги, здійснені нашими воїнами, зробили їх героями, а людська всенародна пам'ять -безсмертними.

Київська стратегічна оборона

Настав час важких випробувань. Уранці 22 червня кияни прокинулися від залпів зенітних батарей. У місті гуркотіли вибухи. А опівдні населення почуло жахливу звістку: гітлерівські війська віроломно, без оголошення війни порушили кордони Радянського Союзу. Фашистська авіація здійснила нальоти на Севастополь, Мінськ, Київ та інші міста. З'явилися жертви серед мирного населення. Над Києвом збито ворожого бомбардувальника. Так війна вдерлася в наш дім.

Столицею України фашистське командування планувало оволодіти протягом тижня. Потім головні танкові сили мали повернути на південь і вздовж правого берега Дніпра стрімко вийти до Чорного моря. Величезна броньова дуга дозволила б гітлерівцям за короткий час покінчити з радянськими військами на Правобережжі. Відкривалася перспектива швидкого захоплення всієї України.

Віроломний напад гітлерівців надавав їхнім військам значних переваг, адже Червона армія знаходилась у стані мирного часу, мобілізаційне розгортання розпочалось уже в ході бойових дій. Сталін, дотримуючись своєї точки зору щодо головного напряму удару фашистських військ з південного заходу, у перший день війни направив в Україну начальника Генерального штабу Г.К. Жукова. Пізно ввечері 22 червня він уже був на КП Південно-Західного фронту у м. Тернополі і зустрівся з командуючим фронтом М.П. Кирпоносом.

Танкова битва, що розгорнулася 23 червня у прикордонному районі, остаточно визначила напрям головного удару фашистських військ: Луцьк-Рівне-Київ. Гітлер усвідомлював, що доки над столичним містом майорить червоний прапор, окупувати Україну неможливо. Він переконував своїх генералів, що падіння Києва означатиме неминуче падіння Москви - передумову швидкого завершення всієї східної кампанії. Окупувати Київ якнайшвидше - стало заповітною мрією біснуватого фюрера.

Присутність поряд з командуванням Південно-Західного фронту такого впливового воєначальника, яким на той час уже був Г.К. Жуков, забезпечила нанесення відчутних контрударів наших механізованих корпусів, хоч їм доводилося долати до місць боїв власним ходом 200-300 км. Начальник генерального штабу сухопутних військ вермахту генерал Гальдер змушений був 26 червня зробити у своєму щоденнику такий запис: «На діях противника, який протистоїть групі армій «Південь», позначається тверде й енергійне керівництво». Таку характеристику слід віднести насамперед на адресу Г.К. Жукова. Завдяки його вольовому впливу, війська не впадали в паніку, діяли впевнено і рішуче, чого не спостерігалося на Західному і Північно-Західному фронтах.

Відомий генерал танкових військ вермахту Гот дотримується такої ж думки: «Найбільше дісталося групі армій «Південь». Війська противника ... були відкинуті від кордону, але вони оговталися від несподіваного удару і контратаками своїх резервів та розташованих углибині танкових частин зупинили просування німецьких військ. Оперативного прориву 1-а танкова група, надана 6-й армії, не досягла».

Завдані контрудари зірвали плани німецького командування стрімко прорватися до Києва. На той час надзвичайно ускладнилась обстановка на Західному і Північно-Західному фронтах, і 26 червня Сталін відкликав Г.К. Жукова до Москви Великая Отечественная война: Вопросы и ответы. – М., 1984.