Подальші події розгорталися одночасно як на дальніх підступах до Києва, так і безпосередньо у місті. Танкова битва завершилася 29 червня не на користь радянських військ, хоча просування танкового клина Клейста і було затримано на тиждень.

5 липня частини 48-го моторизованого корпусу генерала фон Кемпфа прорвали оборону 6-ї армії в районі Шепетівки. 7 липня 11-а танкова дивізія цього корпусу захопила м. Бердичів, а частини 3-го моторизованого корпусу генерала фон Макензена оволоділи Новоградом-Волинським. Фронт між 5-ю і 6-ю арміями був розірваний на 60 км. З цього дня розпочинається Київська стратегічна оборонна операція.

9 липня 3-й моторизований корпус оволодів Житомиром, шлях на Київ виявився відкритим. Авіаційна розвідка Південно-Західного фронту доносила: по житомирській дорозі на схід рухається не менше 300 танків. Сталевій армаді ворога протистояв лише один наш танковий полк. Після прикордонної битви залишки дивізій мехкорпусів зводилися в окремі загони, які реальних бойових можливостей не мали. Обстановка надзвичайно ускладнилась.

Командуючий фронтом прийняв рішення зустрічними ударами 5-ї і 6-ї армій на Кам'яний Брід перерізати житомирську дорогу і не допустити маневру ворожих сил. Бої тривали з 9 по 16 липня. Головні сили Клейста на цілий тиждень були сковані боями під Бердичевом і скористатися дорогою практично не змогли. На підступи до Києва, до р. Ірпінь, пробилися лише передові танкові підрозділи ворога. Генерал фон Макензен у своєму бойовому донесенні бажане видав за дійсне: «12 липня. Після стрімкого рейду по Житомирському шосе 3-й моторизований корпус разом з 13-ю і 14-ю танковими дивізіями вийшов на рубіж ріки Ірпінь і готовий коротким ударом захопити Київ».

Непередбачена затримка перекреслювала плани Гітлера і не лише тому, що зривався парад на Хрещатику, призначений на 21 липня. Справжню тривогу керівництва вермахту викликала загроза флангового удару військ Південно-Західного фронту по групі армій «Центр», яка рухалася на Москву. Тому фюрер зажадав від своїх генералів прискорити наступ.

Київська оборонна операція - стратегічна і здійснювалась військами Південно-Західного фронту при сприянні військ Брянського і Південного фронтів. Вона тривала 83 доби.

Героїчна оборона міста Києва складова Київської стратегічної оборонної операції і здійснювалася військами 37-ї армії. Дніпровського загону Пінської військової флотилії, народними ополченцями. Армію підтримували з півночі - 5-а, з півдня 26-а армії. Героїчна оборона Києва тривала 71 день Історія міст і сіл Української РСР. – К., 1971. – С. 197..

Кінець героїчної оборони міста. 16-19 вересня. Подальші події для радянських військ розгорталися досить трагічно. 2-а польова армія німців, наступаючи з півночі, 9 вересня захопила Чернігів, і війська 5-ї армії опинилися в оточенні. Ціною величезних втрат 11 вересня вдалося здійснити прорив і відійти на південний схід. У частинах армії залишилось не більше 4 тис. чол., 200 гармат і мінометів. Вона не здатна була вирішувати оперативні завдання. Траплялося, що бійців вели в атаку командири дивізій і навіть корпусів. 2 вересня загинув у бою командир 15-го стрілецького корпусу полковник M.I. Бланк. На його місце було призначено генерал-майора К.С. Москаленка.

На цей час сили захисників Києва значно послабились.

Війська і ополченці, які залишалися в Києві, були знекровлені в попередніх боях. Так, у 3-му винищувальному батальйоні після тяжких боїв із 620 бійців і командирів залишилось 30 чол. І все ж німецьким військам не вдалося на жодній з ділянок оборони прорватись у місто.

Настало 16 вересня. Ранкову тишу по всій лінії оборони Києва розкололи залпи артилерії. То фашисти почали завершальний штурм міста. З півночі уздовж лівого берега Дніпра до мостових переправ наближалось ударне угруповання 6-ї німецької армії.

Під тиском переважаючих сил противника, чіпляючись за кожний пагорбок, захисники міста змушені були відходити. Відчувалося значне послаблення військ. У Києві залишались лише чотири стрілецькі дивізії і частини КиУР. 17 вересня німці оволоділи Вишгородом і вийшли до Пущі-Водиці. Зав'язалися бої на Куренівці. 17 і 18 вересня фашисти знову наблизилися до південних околиць міста, в обхід Лисої Гори підійшли до південного залізничного мосту. Тільки на західній ділянці наша оборона залишалась нездоланною.

Тим часом уже діяв наказ Верховного Головнокомандування про відведення з Києва радянських військ, виданий 17 вересня о 23год. 40 хв. Проте командування 37-ї армії через відсутність зв'язку одержало необхідну інформацію лише тоді, коли ворожа піхота вже досягла північних і південних околиць Києва. Тому практично відвід військ за Дніпро розпочався в ніч на 19 вересня. Відхід забезпечували 87-а стрілецька дивізія, 4-а дивізія НКВС, 2-й загін моряків Пінської військової флотилії, підрозділи народного ополчення районів міста за своїми секторами оборони.

Німці змогли дістатися до центру Києва тільки опівдні 19 вересня. Окремі групи народного ополчення продовжували битися з ворогом і після цього. 21 вересня 1941 p. Радінформбюро повідомило, що після багатоденних жорстоких боїв радянські війська залишили Київ.

Останніми відходили гарнізони дотів. Разом з саперами вони знищували оборонні споруди. Потужні бетонні брили навічно залишаться німими свідками минулих подвигів і трагедій. Не даремно ж місцеве населення називає їх теплими словами «Парус», «Троянда» та ін.

При відході бійці самостійно підірвали свій дот. Та заряд вибухівки виявився недостатнім, і його було пошкоджено лише частково. Вийшов з оточення і командир 28-го окремого кулеметного батальйону капітан І.Є. Кипоренко.

Дот № 201 на північно-західній околиці Віти-Поштової гітлерівці встигли обійти раніше, ніж гарнізон покинув його. На пропозицію здатись у полон бійці відповідали кулеметним вогнем. Тоді фашисти замурували виходи. Герої трималися до кінця 1941 p., доки не помер