Коли правий берег залишили останні наші підрозділи, всі чотири мости через Дніпро було підірвано. Опівдні 19 вересня героїчна оборона Києва завершилась. Від висаджування в повітря мосту на Ірпені 11 липня до підриву останнього, Наводницького мосту через Дніпро 19 вересня 1941 p.минув 71 день.

Наближалося трагічне закінчення Київської епопеї.

29 вересня на трубізьких і супійських болотах пролунали останні постріли. З кінця вересня на картах німецького генштабу припинили позначати район оточення 37-ї армії. У заключному бойовому донесенні фельдмаршал Рейхенау писав: «Завершено розгром 37-ї армії у районі села Борщів. Незначні рештки її загнано у трубізькі болота і методично знищуються спецгрупами і авіацією». 30 вересня німці розгорнули наступ на Москву. Принагідно нагадаємо, що офіційні джерела вважають днем завершення Київської стратегічної оборонної операції 26 вересня 1941 p., коли Київ і Київську область окупував ворог Косик В. Україна і Німеччина у другій світовій війні. – Париж – Нью-Йорк – Львів, 1993. – С. 115..

Патріотизм радянських людей у цей період виявляється у наданні посильної допомоги пораненим і полоненим.

На той час уже діяв наказ командуючого 6-ю німецькою армією фельдмаршала фон Рейхенау «Про поведінку військ на Сході», за яким передбачалися найжорстокіші методи впровадження окупаційного режиму. 29 вересня 1941 p. почалися масові розстріли киян у Бабиному Яру.

За вірну службу рейху Гітлер призначив Рейхенау командуючим групою армій «Південь». Його місце зайняв генерал Паулюс, який привів 6-у армію до Сталінграда, де вона і зазнала повного краху. Одержавши напередодні звання фельдмаршала, він, за оцінками Гітлера, його не виправдав. Паулюс - один з авторів плану «Барбаросса». Це за його прогнозом війна мала завершитися за 4-6 тижнів.

Київська стратегічна оборонна операція - одна з найтриваліших оборонних операцій Великої Вітчизняної війни. Оцінка її неоднозначна. Дехто схильний бачити лише втрати Червоної армії, які справді були великими. Але не всі усвідомлюють її дійсні наслідки. Жодна з оборонних операцій другої світової війни не може йти ні в яке порівняння з Київською, оскільки бої на цьому напрямі мали значний вплив на подальший хід усієї війни.

2. Окупаційний режим. Рух опору.

2.1. Всенародний характер руху опору.

Рух опору на тимчасово окупованій території, як і вся Велика Вітчизняна війна, за своїми генетичними витоками, розмахом, політичною метою, кількістю учасників мав всенародний характер. Він виник і спрямовувався ініціативою та енергією мас, рішеннями партійних та державних органів. Цей рух був збройним опором ворогові, непокорою радянських людей політичним, економічним і воєнним акціям окупаційних властей. Партизани і підпільники тримали у постійній напрузі ворожий тил: виводили з ладу військові комунікації, знищували армійські склади і бази, вели розвідку на користь радянського командування, допомагали наступаючим військам Червоної армії. Тобто рух опору на тимчасово окупованій території по суті був тією органічною ланкою, яка поєднувала оборонні та наступальні дії радянських військ. Створювалось єдине енергетичне поле, яке ми називаємо «Велика Вітчизняна війна». Етапи розвитку руху опору в Києві підтверджують це Григорович Д.Ф. Киев – город-герой. – М., 1978. – С. 79.

:

1. Липень-вересень 1941 p. - організаційні заходи по створенню партійного підпілля і партизанського руху в умовах просування ворога у глиб України і героїчної оборони Києва.

2. Вересень-жовтень 1941 p.- розгортання руху опору, перші кроки становлення і невдачі.

3. Жовтень 1941 p.- червень 1942р.- масові репресії окупантів, удосконалення системи руху опору та його активізація.

4. Липень 1942 p. - серпень 1943 p. - труднощі та успіхи Червоної армії на фронтах війни, рух опору на підрив ворожого тилу і створення перешкод військовим перевезенням.

5. Серпень-листопад 1943 p.- рух опору на підтримку радянських військ у битві за Дніпро і визволення Києва.

Протягом усього часу окупації одним з найважливіших центрів руху опору в Україні залишався Київ. Він впливав на розвиток народної боротьби не тільки у місті, а й в області, певною мірою акумулював досвід всенародної боротьби всієї України. Усвідомлюючи це, гауляйтер України Еріх Кох обрав столицею рейхскомісаріату України не Київ, а Рівне. Колючий дріт фашистської неволі обплутав Київ на довгих 778 днів. За час окупації місто пережило такі бідування і злигодні, яких воно не знало протягом майже всієї багатовікової історії.

Нацистська окупаційна політика на території СРСР знайшла своє відображення у генеральному плані «Ост». Гітлер так визначив завдання німецького уряду щодо Радянського Союзу: «В основному справа зводиться до того, щоб, по-перше, оволодіти ним, по-друге, управляти і, по-третє, експлуатувати».

Один з варіантів цього плану було розроблено і оголошено Гіммлером у його ставці поблизу Житомира. Людиноненависницька філософія вбивств, названа нацистами «тотальним знелюдненням». була зведена в ранг державної політики «третього рейху».

Дороге мільйонам людей республіки слово «Україна» вживалося гітлерівськими загарбниками не як державне, а як географічне поняття, як назва однієї з багатьох колоній німецького рейху. Відразу після окупації України гітлерівці розпочали територіальне розчленування республіки, ліквідувавши тим самим її цілісність. На судовому процесі над військовими злочинцями у Києві в 1946 p. колишній начальник поліції і жандармерії Київської області генерал Шеєр визнав, що після окупації України перед усіма німецькими військами було поставлено завдання нещадно знищувати українське населення, щоб звільнити територію України для майбутнього переселення сюди німців.

2.2. Окупаційний режим.

Протягом тижня командуючий 6-ю армією фельдмаршал фон Рейхенау не входив у місто, побоюючись дій народних месників. А коли відважився, щоб вручити залізні хрести «героям» боїв за Київ, підпільники підірвали приміщення комендатури, де вони зібралися (ріг Хрещатика