та вул. Прорізної). Фельдмаршал сатанів і віддав наказ перетворити Київ у найспокійніше місто в Європі. Насправді це означало проведення «тотальної профілактики», тобто виявлення і знешкодження всіх «партійців, енкаведистів, стахановців, прибічників радянської влади, тих, хто причетний до совєтів, сумнівних елементів». Було ліквідовано радянські державні і громадські установи, скасовано радянське законодавство Першина Г.С. Фашистский геноцид на Украине 1941-1944. – К., 1985. – С. 32..
Комендант Києва генерал Ебергардт наголосив, що підтримуватиме порядок і спокій у місті «усіма засобами і за всіх обставин».
Окупантам всіляко допомагав голова міської управи професор В. Багазій. У новій ролі він знехтував високим званням вченого і опустився до рівня карного злочинця.
У перший же день перебування в Києві фашисти видали наказ про здачу жителями залишків продовольства, що перевищувало денний запас, і попередили: за невиконання - розстріл. Розстрілами погрожували щодня: за розведення голубів, користування водогоном, призначеним для німців. Розстрілювали за «саботаж», просто за те, що були радянськими людьми. Діяла заборона виїздити з Києва і в'їжджати в місто без спеціального дозволу. З мешканців брали підписку про лояльність до окупаційної влади і відповідальність за порушення встановленого режиму. Замість паспортів видавали особисті посвідчення з відбитками вказівних пальців правої і лівої рук. Не припинялося нещадне грабування населення.
Громадян міста навмисно морили голодом: у перші 3-4 місяці з початку окупації населенню не було видано ні грама продовольства. А коли власті оголосили про отоварювання хлібних карток, то на одного їдця видавали по 200 г хліба на тиждень. М'ясо, масло, цукор взагалі не передбачалися. Кілька продовольчих магазинів і ресторанів обслуговували лише німців. Були закриті майже всі лікарні і поліклініки, культосвітні установи.
Молодь не мала можливості вчитися. До війни школи Києва відвідувало понад 100 тис. дітей. За час окупації гітлерівська влада відкрила тільки 40 «народних» шкіл (не вище четвертого класу), в яких навчалось 6490 дітей. Не дозволялася вища освіта.
Гітлерівці встановили обов'язкову примусову працю. Все працездатне населення від 16 до 55 років підлягало реєстрації на біржі праці, ухиляння від якої суворо каралось.
З перших днів окупації було розгорнуто кампанію по «добровільному» набору робочої сили до Німеччини. У приміщенні по вул. Артема, 24, де у дні оборони діяв штаб КиУР, розмістився пункт відправки так званих «остарбайтерів». Протягом двох років до Німеччини було вивезено близько 100 тис. молодих працездатних киян.
З 1 176 підприємств Києва понад 800 було зруйновано. 23 німецькі фірми планомірно вивозили найцінніше обладнання. Грабувалися культурні й історичні цінності. Фашистські варвари нахабно топтали національні почуття і людську гідність радянських людей. Гітлер цинічно твердив, що українці такі ж ліниві, погано організовані і по-азіатськи нігілістичні, як і росіяни, вони розуміють тільки батіг.
У «Баришівському котлі» ще лунали постріли у оточенців, а на вулицях окупованого міста вже розклеювали наказ коменданта міста генерала Ебергардта: «Жиди міста Києва і околиць! У понеділок 29 вересня до 7 години ранку вам належить прибути з речами, грішми, документами, цінностями і теплим одягом на Дорогожицьку вулицю, біля єврейського кладовища. За неявку - смертна кара. За переховування жидів - смертна кара, і за заселення жидівських квартир - смертна кара».
Того ж дня, лютуючи, фашисти розпочали одну з найстрахітливіших акцій по масовому знищенню мирних жителів. Виконавцями стали головорізи з айнзацкоманди-4а за участю прислужників з поліцейського полку «Південна Росія», а також місцевих покидьків суспільства. За донесенням керівництва айнзацкоманди до Берліна, за два дні - 29 і 30 вересня - у Бабиному Яру було розстріляно 33731 єврея. За станом на 12 жовтня вже було страчено понад 51 тис. чоловік. До кінця окупації тут щоп'ятниці з німецьким педантизмом знищували чергову групу безвинних людей, у тому числі й військовополонених. Всього там розстріляно понад 100 тис., а за деякими джерелами - близько 300 тис. чоловік.
Акцію по масовому знищенню євреїв схвалив командуючий 6-ю армією фельдмаршал фон Рейхенау. Він закликав своїх підлеглих до співробітництва з айнзацкомандами СС, які набули зловісної слави на розправах над мирним населенням. Це йому належать цинічні слова: «витрачати на одного вбитого єврея не більше двох куль». На початок 1942 p. у межах дій 6-ї армії було знищено близько мільйона мирних громадян.
Важко знайти номер націоналістичної газети «Нове українське слово», головним редактором якої був історик професор М. Штепа, де не було б лайливої статті про радянську державу та її політику. Кияни справедливо називали цю газету «німецькою помийницею».
Сумною прикметою окупованого Києва стали табори військовополонених. Схильний до безмежної жорстокості, Рейхенау вимагав дотримуватись щодо них якнайсуворішого окупаційного режиму. Знущання, непосильна праця, холод, голод буквально косили людей. Рівень смертності серед полонених досягав 65, а в окремих таборах - 87,5% на рік. Найбільшим у Києві був Дарницький фільтраційний табір. Через нього пройшло до 300 тис. чоловік. Звідси в'язнів розсилали по філіях: Сирецькому, Гоголівському, Бориспільському, на вул. Керосинній та інших.
Для розміщення табору німці обрали колишні військові склади у Дарницькому лісі між залізничною колією та Бориспільським шосе. Там залишились бараки, два ряди добротної огорожі з колючого дроту. Гітлерівці установили ще один ряд дроту, розбили територію на зони. Люди у бараках були так щільно притиснуті один до одного, що померлі не падали, лишаючись стояти між живими Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні. – К., 1963. – С. 136..
Не менш страхітливим був концтабір на вул. Керосинній (нині вул. Шолуденка), де утримувалось понад 8