2.3. Київське підпілля та партизанський рух.

Загальне керівництво рухом опору здійснював Центральний Комітет КП(б)У. Після виходу з Києва він неодноразово змінював місцезнаходження: Харків, Воронеж, Ворошиловград, Саратов. У жовтні 1942р. керівні органи України остаточно переведено до Москви (Тверський бульвар, 18), де вони і працювали до визволення Києва. Апарат очолив секретар ЦК КП(б)У Д.С. Коротченко. Завдання щодо організації партизанської боротьби і підготовки підпілля були визначені постановою ЦК КП(б)У від 5 липня 1941 p.

Робота підпілля, партизанський рух на тимчасово окупованій території України організовувались у надзвичайно складних умовах у зв'язку з швидким просуванням фашистських військ у глиб країни. Відчувалась певна непідготовленість партійного і державного керівництва до такого несприятливого розвитку подій. Більша частина керівних кадрів загинула. А ті, хто після невдалих спроб вийти з оточення поверталися до Києва, повели себе по-різному. Одні підключалися до справ підпілля, пішли у партизани, а дехто, на жаль, став прислуговувати німцям, намагаючись вижити за будь-яку ціну.

Щоб усвідомити труднощі розгортання руху опору у Києві, розглянемо його поетапно.

1. Липень-вересень 1941 p. Організаційні заходи. За рішенням ЦК КП(б)У в Києві створені підпільні обласний і міський комітети партії, 9 райкомів партії, 37 партійних організацій загальною кількістю 646 чоловік. Одночасно створювались запасні міськком і райкоми партії. До складу основного міськкому партії входило 9 чоловік (секретар М.Г. Рудешко, заступник В.Г. Хохлов), до запасного міськкому - 5 чоловік (секретар С.Г. Бруз, заступник П.Т. Громико). Райкоми складалися з 3-4 чоловік.

Комплектувались також підпільні комсомольські організації. У Києві було створено підпільні обком, міськком, 9 райкомів комсомолу. До підпільної комсомольської організації входило 547 чоловік.

У Києві базувались 13 різних за структурою партизанських формувань загальною чисельністю 5600 чоловік. Для підготовки партизанських кадрів було створено спеціальну школу, яка діяла у Пущі-Водиці з початку серпня 1941 p.

Матеріальне забезпечення партизанських підрозділів здійснювалось зі складів колишнього Лисогірського форту.

2. Вересень-жовтень 1941 p. У цей період діяв підпільний міськком партії першого складу. З дев'яти заздалегідь створених підпільних райкомів партії до роботи приступили сім. Секретар Печерського райкому і його члени у перші ж дні окупації були заарештовані, пропали безвісти секретар Дарницького підпільного райкому К.К. Духанін і член райкому В.Г. Ярмачков. З невідомих причин не приступив до роботи секретар Подільського райкому Б.Я. Рудяков, доля його залишається невідомою. Обов'язки секретаря виконував член райкому Т.Ф. Подій. Те ж саме сталося і в Радянському районі міста, де райком очолили М.П. Хрупенко і B.C. Литвин.

Так уже на початку окупації було завдано першого удару по київському підпіллю. Значна частина людей, які мали працювати проти ворога, не змогла цього зробити. За умов, що склалися, підпільний міськком очолив заступник секретаря В.Г. Хохлов. На засіданні було створено бойову групу з організації диверсійної роботи і підготовки резервів для партизанської боротьби, керівником групи затверджено B.C. Кудряшова. Одночасно в місті розгорнула діяльність самостійна диверсійно-розвідувальна група І.Д. Кудрі («Максим») Киевщина в годы Великой Отечественной войны (1941-1945 гг.). – К., 1963. – С. 215-227.. Найближчими бойовими сподвижниками І. Кудрі були Марія Груздева, Раїса Окіпна, Євгенія Бремер, близьких родичів яких (у Груздевої - чоловіка, Окіпної - батька-священика, у німкені Бремер - чоловіка) репресовано в 30-і роки. Група базувалася у будинку Гінзбурга по вул. Інститутській, 16 (нині на його фундаменті збудовано готель «Москва»).

В арсеналі підпільників були різні форми боротьби з окупантами. Основна увага приділялась політичній роботі серед населення. Треба було підтримувати віру людей у неминучість перемоги над ворогом. Повсякденно велася боротьба проти воєнно-економічних заходів окупантів. Тисячі трудівників Києва, яких фашисти силоміць змушували працювати, здійснювали диверсії, псували або ховали важливі деталі машин, зривали терміни випуску продукції, влаштовували аварії.

Запасний міськком партії у цей період не мав зв'язку з основним і діяв самостійно.

Перші місяці діяльності партійного підпілля Києва виявили не тільки його силу, а й недоліки, що свідчило про відсутність необхідного досвіду підпільної боротьби і конспірації.

Зрадницькі дії окремих колишніх партпрацівників, зокрема секретаря Ленінського райкому партії І. Романченка, призвели до значних людських втрат. Почалася нова хвиля арештів. А в жовтні гестапівці натрапили на слід усього київського підпілля. Було схоплено понад 50 керівників і активістів. З дев'яти членів міськкому уникли арешту лише В.Г. Хохлов, B.C. Кудряшов і М.П. П'ятак.

Документи про діяльність підпільників Києва у вересні-жовтні 1941 p. не збереглися. Багато керівників-підпільників загинули і забрали з собою в могилу всі таємниці.

Це був другий удар по київському підпіллю, в результаті якого воно втратило свою боєздатність.

Спеціальний уповноважений командуючого 6-ю армією по Києву полковник фон Рітце у ті дні змушений був визнати: «Після численних масових розстрілів Київ принишк і затаївся, але остаточно поставити його на коліна не вдалося». Так, Київ боровся. Перетворити його у найспокійніше місто Європи не вдалося. ЦК КП(б)У вживає заходів до відродження підпілля, посилення опору окупантам.

3. Жовтень 1941 p. - червень 1942 p. Йдеться про діяльність підпільного міськкому партії другого складу. Характерною його рисою було збільшення кількості підпільних організацій, їхня бойова виучка, гарт і активізація діяльності.

Оновлений і доповнений київський підпільний міськком активізував свою діяльність.

В осінній день листопада 1941 p. у Коростенському лісі спалахнув жорстокий бій 1-го партизанського полку НКВС з карателями. У рукопашній сутичці командир полку Омелян Чехов загинув. А в грудні в районі Корсуня-Шевченківського від