4. Липень 1942 p. - серпень 1943 p. Незважаючи на провали і припинення діяльності міськкому партії, підпільна боротьба проти окупантів ні на день не вщухала. На місце страчених приходили нові бійці.

Виконуючи вказівки ЦК партії, викладені у наказі НКО від 5 вересня 1942р. «Про завдання партизанського руху», підпільники Києва головну увагу зосередили на диверсійно-підривній роботі, підготовці резервів для партизанських формувань, збиранні зброї, боєприпасів, медикаментів, агітаційно-масовій роботі серед населення Трубайчук А. Ф. Друга світова війна. — К., 1995. – С. 69..

Великі перемоги радянських військ під Сталінградом, у битві під Курськом означали корінний перелом у Великій Вітчизняній війні. З кінця грудня 1942р. розпочалось визволення від фашистських загарбників України. Перед підпіллям і партизанським рухом висувались нові завдання: поширення серед населення відомостей про успіхи радянських військ на фронтах війни, надання підтримки наступаючій Червоній армії, зрив військових перевезень фашистів, врятування численних об'єктів Києва, які фашисти планували висадити в повітря перед відходом. То був справжній другий фронт боротьби з окупантами.

Київське підпілля значно активізувалося після чергового наближення до Києва партизанів. У березні 1943р. з'єднання С.А. Ковпака здійснило сміливий рейд у напрямку Тетерева, захопило залізничну станцію, висадило в повітря міст через ріку. 17 березня його підрозділи вийшли у район с. Замошня, що за 22 км на південний захід від Чорнобиля. А у серпні з'єднання M.I. Наумова провело два рейди південними районами Київської області. Партизани підходили буквально до передмість Києва. Відповідно зростали і репресії окупаційних властей.

11 травня 1943 p. радянська авіація завдала прицільного удару по житлових кварталах Києва, де оселилися німецькі колоністи. Окупаційні власті біснувалися, намагаючись дізнатися, хто і як передав до центру уточнений план Києва? Почалась чергова хвиля репресій.

Героїзм і мужність виявив секретар Дарницького підпільного райкому партії 42-річний О.М.Тимощук. 17 травня 1943р. гестапівці намагалися його заарештувати. Опанас Микитович відстрілювався, був поранений. Зрозумівши безвихідність становища, відважний підпільник прожував і проковтнув конспіративні документи, а потім підпустив до себе фашистів і підірвав гранату.

Характерними для окупованого міста були масова непокора киян окупаційному режиму та зрив заходів щодо відновлення економіки, яка б працювала на службу рейху. Жодне підприємство не працювало з повною віддачею.

В історію нескореного Києва славною сторінкою увійшов подвиг футболістів київського «Динамо». Тяжкі умови життя примусили їх влаштуватися на хлібозаводі № 4 підсобними робітниками. Директор заводу скористався цим і запропонував створити футбольну команду під назвою «Старт». До її складу увійшли також деякі футболісти «Локомотиву».

Нещодавно помер колишній нападаючий команди М. Гончаренко. Він згадував, що динамівці одностайно вирішили довести окупантам, що радянські люди не сприймають «нового порядку», вони готові протистояти йому не тільки зі зброєю в руках, а й на футбольному полі.

Улітку 1942р. динамівці провели декілька переможних ігор з німецькими та угорськими командами. На 9 серпня було призначено матч-реванш. З боку німців грала сильна команда «Флакельф». Динамівці переграли німців з рахунком 5:3 История Киева. В 3-х т. – К., 1985..

Останню гру в окупованому місті динамівці провели 16 серпня з командою «Рух», створеною за сприяння штадкомісаріату. Футболісти розуміли, що переможних ігор з командами окупантів влада не простить.

Однак ні загрози, ні шантаж не похитнули їхньої волі. Вони вирішили довести і цю гру до перемоги. Стадіон «Зеніт» (вул. Керосинна. 24) був переповнений. Кияни гаряче підтримували своїх улюбленців, і вони буквально розгромили суперників з рахунком 3:0.

Всього динамівці провели десять ігор. Яку з них називати «матчем смерті», сказати важко, бо всі ігри були сповнені героїзму і мужності. За наклепницькими доносами тренера «Руху» Г. Швецова динамівців заарештували на початку вересня. Привід - команда знаходилась у штаті НКВС. 21 день їх допитували у катівнях гестапо, а потім направили до Сирецького концтабору.

Готуючи до розстрілу у 1943 p. чергову партію в'язнів, начальник концтабору садист штурмбанфюрер фон Радомськи включив до списку динамівців М. Трусевича, О. Клименка. І. Кузьменка. М. Коротких і старшину міліції X. Кондратьєва (інші динамівці уникли арешту).

За здійснений подвиг розстріляних футболістів «Динамо» посмертно нагороджено медаллю «За відвагу».

5. Серпень-листопад 1943 p. Відновлення Київського підпільного міськкому партії, третій склад. Обстановка на фронтах складалася на користь Червоної армії. У серпні-вересні 1943 p. визволено Лівобережжя України, розгорнулась битва за Дніпро, радянські війська вийшли до Києва. Постала необхідність посилити збройну боротьбу на допомогу наступаючій Червоній армії. На вимогу ЦК КП(б)У формування нового міськкому доручено Залізничному райкому. За його рекомендаціями, до нового складу міськкому увійшли: Б.І. Петрушко (секретар), M.I. Смагін, М.У. Маліванчук, А.Д. Ячник, П.В. Рябошапка, які й керували підпільною діяльністю до визволення міста.

Продовжили роботу підпільні комітети Залізничного, Дарницького районів.

Не зважаючи на жорстокий терор, переслідування, тяжкі умови боротьби, підпільники Києва зуміли підготувати і направити до партизанських формувань 1870 чол., у тому числі велику групу командирів і політпрацівників Червоної армії, визволених з полону, які передавали партизанам військові знання і бойовий досвід, прищеплювали армійську дисципліну. Підпільники міста зібрали для партизанів більше тисячі гвинтівок, кілька сотень кулеметів і автоматів, 714 пістолетів, 133 тис. патронів, 500кг вибухівки, теплий одяг, взуття.

Максимальної напруги підпільна і партизанська боротьба досягла у другій половині 1943 p., коли радянські війська виходили до Дніпра. Партизани Київщини за активної підтримки населення розгромили 229 поліцейських кущів, 48 фашистських гарнізонів, 252 районні і сільські управи. Це сприяло успішному форсуванню Дніпра частинами Червоної армії.

Партизанські з'єднання С. Ковпака, М. Hayмова, О. Сабурова та О. Федорова