Важливу роль у мобілізації особового складу на форсування Дніпра та інших великих рік відіграла директива СВГ від 9 вересня 1943 p. про присвоєння звання Героя Радянського Союзу воїнам, які переправляться на протилежний берег Дніпра і там закріпляться Днепр - река героев: Свидетельства всенародного подвига. / Под общ. Ред. В.Н. Немятого. – К., 1988. – С. 94..

У битві за Київ ворожі укріплення подолано завдяки значній перевазі у живій силі. бойовій техніці, вмілому використанню цих обставин, відвазі й героїзму воїнів. У перший же день наступу ворог був настільки приголомшений артилерійським ударом, що втратив здатність чинити організований опір наступаючим військам. У наказі Верховного Головнокомандуючого вказувалось: війська 1-го Українського фронту оволоділи Києвом штурмом, тобто атакували оборонні позиції ворога навальне, рішуче, відважно. 3-я гвардійська танкова армія та 1-й гвардійський кавалерійський корпус вдалим маневром обійшли місто з заходу, група полковника Сливіна загрожувала замкнути кільце оточення з півдня. Рішуче атакували ворога з повітря наші уславлені льотчики. Німецьке командування, уникаючи оточення і знищення, змушене було поспішно відвести війська з міста.

За героїзм і мужність, виявлені у боях за визволення Києва з 12 жовтня по 7 листопада, 17,5 тис. воїнів 1-го Українського фронту нагороджені орденами і медалями. 668 з них, які особливо відзначилися, удостоєні найвищої нагороди - звання Героя Радянського Союзу.

У битві за Дніпро і Київ у всій повноті виявились дружба і взаємодопомога братніх народів колишнього Союзу РСР. У числі Героїв Радянського Союзу, удостоєних цього звання за подвиги, виявлені під час визволення Києва, представники 30 національностей.

Відомий воєнний історик Д.М. Григорович, оцінюючи Київську стратегічну операцію, вказує на її характерні особливості: сміливість задуму і рішучість наступу військ; бойову майстерність командирів і штабів усіх рівнів: уміле використання командуванням досвіду з організації і ведення масштабних бойових наступальних операцій.

Бойові дії 1-го Українського фронту під час визволення Києва відзначалися високим рівнем організації військ, їх тісною оперативною взаємодією, умінням потай від ворога проводити складні перегрупування великих мас військ.

Не зважаючи на величезні труднощі, викликані необхідністю тричі переправлятися через водні рубежі - Дніпро і Десну, - перегрупування військ було здійснено з великою майстерністю і у визначені строки. Ворогу так і не вдалося розкрити тактичний і оперативний задум радянського командування.

Важливою особливістю наступу виявились уміле й організоване зосередження та розгортання великих сил усіх родів військ на обмеженому плацдармі. Це вимагало ретельного їх маскування і проведення широкомасштабних інженерних робіт для прикриття військ. Повчальним є також продумане зосередження сил і засобів на порівняно вузькій по фронту ділянці прориву.

У величезному напруженні знаходились інженерні війська, які наводили переправи, підтримували їх у робочому стані в умовах безперервних ударів ворожої авіації, артилерії.

Наступ військ 1-го Українського фронту на Київському напрямі примусив німецьке командування зосередити саме тут усі резерви, що надходили із заходу. Це полегшило становище військ 2-го і 3-го Українських фронтів в організації наступу далі у глиб Правобережної України.

Учасники боїв надзвичайно тепло згадують командуючого 1-м Українським фронтом генерала армії М.Ф. Ватутіна, представника Ставки маршала Г.К. Жукова. Займаючи високі військові посади, вони подавали особистий приклад рішучості, відваги, завжди перебували у гущі військ. На головних напрямах особисто обходили і визначали передній край оборони чи вихідні позиції для наступу, зосередження основного удару.

Г.К. Жуков як представник Ставки вміло координував дії військ 1-го і 2-го Українських фронтів. Після тяжкого поранення командуючого 1-м Українським фронтом М.Ф. Ватутіна бойовиками підрозділу ОУН-УПА командуючим 1-м Українським фронтом 1 березня 1944 p. було призначено Георгія Костянтиновича. Яскравий, непересічний талант полководця маршала Жукова сприяв розгрому угруповання німецьких військ «Південь» і зрештою визволенню України від загарбників. 22 квітня 1944 p. за особливо видатні бойові заслуги перед Батьківщиною він удостоєний ордена «Перемога» № 1. А 29 липня за Білоруську операцію та дії по вигнанню ворога з України нагороджений другою Золотою Зіркою Героя Радянського Союзу.

Намагання деяких відвійськових популістів звинуватити Г.К. Жукова і М.Ф. Ватутіна у помилковому виборі букринського вигину для спрямування головного удару по Києву не обґрунтовані і не витримують критики. Історія не дала командуванню і радянським військам іншого вибору. А з історією, як відомо, не сперечаються.

Наведемо думки щодо ролі Букринського плацдарму безпосереднього учасника тих боїв голови Київської міської ради організації ветеранів України, генерал-майора у відставці, народного депутата України В.О. Анастасієва. Рішуче відкидаючи всілякі наклепи про «сумнозвісний Букринський плацдарм», він підкреслює, що історія оцінила його значення по-іншому. «Це була героїчна, хоч і важка битва, - каже Валентин Олексійович. - Вона відіграла вирішальну роль у визволенні столиці України, відтягнувши на себе значні сили з Київського напряму, і забезпечила успіх штурму Києва з півночі».

А ось оцінка ролі цього плацдарму самим ворогом. Командуючий групою армій «Південь», один з улюблених генералів Гітлера Манштейн не бачив реально якогось іншого напрямку наступу, в тому числі і з Лютізького плацдарму. Наявні великі резерви, як і до