Договори, як правило, укладались в рамках планових завдань, що давало можливість конкретизувати планові завдання. Категорично була заборонена одностороння відмова від виконання договору і одностороння зміна його умов.

Велика увага приділялась також зміцненню власності кооперативних об'єднань. Постанова ЦВК і РНК УСРР від 24 серпня 1935 року забороняла примусове вилучення будь-якого майна кооперативних організацій. Регулювання цивільно-правових відносин фізичних осіб також зазнало змін. Оскільки всяка приватногосподарська діяльність була ліквідована, то і пов'язані з нею майнові права на підставі ст. 1 ЦК УСРР законом більше не охоронялися.

2. Домінування сталінізму в політиці

Політизація суспільства супроводжувалася ідеологізацією усіх сторін суспільного життя — від економіки до культури, побутових стосунків. В Україні, як і в інших республіках колишнього Союзу, відбулося зрощення більшовицької ідеології та державної влади, завдяки державній тоталітарній ідеології була створена модель «партія-держава», Вважалося, що необхідною передумовою прискореного повоєнного відродження має бути партійне керівництво цим процесом. Після війни партія перш за все відроджувала й перебудовувала свої лави, форми та методи роботи. Сталін та його оточення приділяли особливу увагу її кількісному зростанню, посиленню ідеологічної роботи як у самій партії, так і в широких масах населення. В Україні в 1950 р. чисельність партії сягала близько 700 тис. чол., але істотно переважали в ній представники інтелігенції (службовці), а не робітники (пролетарі) й колгоспники, як твердила офіційна пропаганда.

Основною вадою тоталітарної моделі партії була її повна залежність від волі верхівки, власне однієї особи. В цьому проявлялася партійно-державна унітарність. У 1946—1952 рр. відбулося лише чотири пленуми ЦК ВКП (б). В Україні ж за цей час — близько ЗО пленумів, на яких обговорювалися в основному економічні питання. XVI з'їзд КП (б) У було скликано тільки 1949 р.— через 9 років після попереднього. Всі досягнення українського народу на з'їзді приписувалися «мудрому керівництву великого вождя і вчителя».

В Україні панувала централізація управління. Кожен крок узгоджувався з Москвою, на все треба було просити дозволу центру. Політика тоталітарного насильства над життям та діяльністю людей вимагала від партійно-державних кадрів певних якостей, готовності виконати будь-який наказ, виходячи з положення, що «партія завжди права», «вчення К. Маркса всесильне, тому що воно правильне» тощо.

Партійна бюрократія, зосередивши в своїх руках усю повноту влади в країні, підім'яла під себе ради депутатів трудящих. Ленін вважав, що в марксизмі від початку до кінця немає й грана етики. Цю думку, безперечно, поділяли Сталін та його оточення. Загальнолюдські моральні категорії в суспільстві витіснялися пишномовними гаслами про служіння партії та її вождям. Джерела цих моральних настанов крилися в тому, що партійні лідери розглядали людину не як вишу цінність, а як придаток створеної ними тоталітарної машини. Та навіть номенклатурним працівникам доводилося нелегко. Дотримування сталінського постулату про загострення класової боротьби було зручним приводом для постійних перестановок у державно-бюрократичному апараті й знищення партійних кадрів. У центрі ідейно-політичної діяльності парторганізацій України було «формування марксистсько-ленінської свідомості комуністів та безпартійних». Система політосвіти формувала в них авторитарну свідомість, виховувала слухняних «солдатів партії», дисциплінованих виконавців.

Одним із жупелів системи ідеологічного тоталітаризму був націоналізм. У країні розгорнулася шалена ідеологічна боротьба проти всього національного, вінцем якої було масове переселення цілих народів. Сталін боявся вільних, незалежних республік. Щонайменший прояв патріотизму в Україні розглядався як український націоналізм. М. Хрущов у своїй доповіді на XX з'їзді КПРС, говорячи про виселення цілих народів, зауважував, що українці уникли цієї долі лише тому, що їх було надто багато й нікуди було їх вислати. В 1945—1953 рр. за різного роду «антирадянські політичні злочини» в Україні було заарештовано 43 379 чоловік віком до 25 років, із них 36 340 чоловік — у західних областях України. В 1946— 1949 рр. було відправлено в заслання близько 500 тис. західних українців.

30 років Сталін та його «орден мечоносців» стояли біля керма держави на чолі створеної ними адміністративно-командної системи, ЗО років спрямовувався розвиток суспільства за накресленим Сталіним шляхом.

3. Ідеологізація економічних відносин

Сталінізм наскрізь пронизував економічне життя українського народу. Вважало ся що в умовах нетоварного господарства, економіки безринкового типу вирішальним фактором успішного розвитку народного господарства має стати політична й організаторська робота партії, зокрема агітаційна, пропагандистська, масово-політична робота всіх парторганізацій. Вони мали роз'яснювати населенню необхідність виконання поточних господарських планів, боротьби за своєчасне проведення сільськогосподарських робіт, підвищення врожаїв сільгоспкультур тощо. Соціалістична модель функціонувала як автаркія, економічно й фінансове замкнута на саму себе. При монополізованій економіці, свідомій неконвертованості карбованця економічні зв'язки СРСР з навколишнім світом були обмеженими. Все зводилося до статичної моделі «керівної ролі партії у господарському будівництві». Основою економіки були екстенсивні методи розвитку, головна увага приділялася кількісним показникам.

На травневому пленумі ЦК КП(б)У 1948 р. наголошувалася необхідність домагатися, щоб кожна первинна партійна організація насправді стала організатором широких мас трудящих у виконанні господарсько-політичних завдань. Партійні рішення закликали їх до самовідданої праці. Роз'ясненням змісту постанов ВКП (б) та КП (б) У займався численний загін пропагандистів й агітаторів. Якщо, наприклад, наприкінці 1945 р. в трудових колективах України налічувалося 500 тис. агітаторів, то в 1948 р.—800 тис. Для ідеологічного забезпечення економічної політики застосовувалися лекції, гуртки з вивчення історії партії, біографій класиків марксизму-ленінізму, питань внутрішньої та зовнішньої політики СРСР, проведення мітингів, соцзмагання, що поступово теж було одержавлене, тощо.

Воднораз Сталін і партія широко застосовували систему позаекономічного примусу