розуміли революцію, як буржуазно-демократичну, ми не робили самі ніяких замахів на буржуазне-демократичний лад і через те з боку не соціалістичних елементів не могли зустріти ніякого опору собі.

мали в Центральній Раді представництва від різко-ворожого та-бору — великої буржуазії. Пани давно продали царизмові свою націю за маєтки, чини й прівілеї, вони давно загубили „ніж-ність" до свого. А той елемент дрібної бур-жуазії, який був представлений у Центральній Раді, під той час так горів революціонізмом, так клекотів, - що ні по фарбах, ні по настрою, ні по своїй готовності на все ані трішки не був небезпечний. Нічим не поступаючись з своєї соціально-політичної партійної програ-ми, ні на мить не спиняючи партійної роботи серед українського пролетаріату, соціал-демократи в той же час у самій Центральній Раді свідомо одкладали на далі вирішен-ня гострих соціальних питань. Бо боя-лись, що не досить зміцнена, усталена національна єдність може схитнутись і роз-битись через незгоду в сфері соціальпого будівництва.

Якийсь час Центральна Рада мала служити пере-важно національним центром, вона мала зав-дання зібрати всі сили, які мало українство, тими силами привести маси до національної свідомості, закріпити національні досягнен-ня, а тоді, спираючись на це, творити со-ціальну перебудову в відповідних національних формах, які допускалися розуміннями суті революції. Цієї тактики, навіть цього самого розу-міння суті революції вимагала українська держав-ність і відродження її.

І треба одзначити, що знаходились еле-менти серед українства, які з тих чи інших причин (правда, як виявилось потім, пере-важно з чисто особистих, особливо серед деяких членів партії) агітували проти участи соц.-демократів у Центральній Раді.

А руські демократи дуже добре ро-зуміли все значіння такої єдності в справі національного визволення українства й також агітували проти участи українських со-ціалістів у Центральній Радії

А особливо вони зрозуміли значіння солідарності, єдності, коли Цен-тральна Рада оповістила скликання всеукра-їнського національного конгресу на 5-6-7 квіт-ня 1917 року.

Скликалися вся Україна, вся пробудже-на, обвіяна новим чуттям, огріта новими на-діями, непокійна, полохлива, нетерпляча в своїх сподіваннях, пам'ятлива на минуле безбуття, пройнята одною метою й одною во-лею — вся українська земля. Бо не тільки сивий Київ помолоділими руками згортав до купи всі свої недобиті царизмом і народжені революцією сили. Вся провінція, всі глухі, хуторянські закутки, міста, містечка, села все заворушилось, все занепокоїлось, все пригадало своє колишнє небуття.

Це не конференція якоїсь партії склика-лась, не з'їзд партій,—скликались представ-ники всіх партій, усіх організацій, усіх то-вариств, представники всіх класів, станів, представники від усіх пробуджених і не пробуджених. Все, що почувало себе україн-ським, що відчувало необхідність єдності, все мало бути представленим на конгресі української землі.

З’явилися чутки, що Центральна Рада хоче прибрати державно-політичну владу на Вкраїні в свої руки. Нічого дивного в такій чутці не було, бо кожному ясно могло бути, що нація, яка сама себе усвідомила, яка пізнала себе й за-являла права на своє існування, мусила ту свідомість і те право якось реалізувати, пре-творити в дійсність. А єдине перетворення могло бути—це надання правно-державних форм волі народу. Чутка ціл-ком вірно вгадувала правильний вихід і че-рез те логічно надавала Конгресові дер-жавний характер.

І цілком зрозуміло, що перед одкриттям Конгресу по Києву в неукраїнських колах стала ходити чутка, що Конгрес має опові-стити себе Українськими Установчими Збо-рами, проголосити Федерацію.

Але Центральна Рада не лукавила, коли казала всім, стурбованим росіянам, що Конгрес зовсім не має на меті проголошувати себе Установчими Зборами чи брати державно-політичну владу в свої руки.

Насамперед, вони не мали для цього від-повідних ні фізичних, ні матеріальних, ні духовних сил. Військо, отой штик, яким їх погрожували ще раз знищити, було не їхнє, хоч, може, частками й складалось з україн-ського елементу.

Вся адміністрація, всі органи управління були не їхні. Не вважаючи на те, що вся провінція, всі села були українські, руська демократія вважала справедливим і потріб-ним, щоб керуючі центри були неукраїнські.

Наївно було думати, що Конгрес захоче й зможе зробити такий недо-зрілий крок. Вони цього не мали на меті. Але Конгрес мав, дійсно, державний ха-рактер, тільки як підготовчий етап. Це був огляд українських сил. Це була генеральна пере-вірка зробленого. Це був могутній засіб організації подальших дій.

А тим часом у центрі України, в Київі Центральна Рада зібрала представництво від усієї трудової селянської української землі, щоб разом з ним достойно й поважно зустріти відповідь руської демократії й Російського Уряду. Висилаючи делегацію, Центральна Рада була певна, що тепер, після Всеукраїн-ського Конгресу та після Військового З'їзду й „руська демократія й Уряд переконаються, що сила в українства є, що народні маси стоять за ним і що Центральна Рада має право й підстави бути представницею свого народу. А коли це так, то відмови на дома-гання не може бути. І навмисно було розраховано одкрити Всеукраїнський селянський з'їзд на час по-вернення делегації з Петрограду.

Делегація прибула, з'їзд було одчинено, але відповіді Уряду не було.

Першим громом була телеграма військового міністра Керенського про заборону ним Другого Українського Військового З'їзду, який скликав Український Військовий Генеральний Комітет. Мотиви заборони: невчасність,— „несвоевременно".

А другим, ще грізнішим громом була друга телеграма, так само ще під час селян-ського з'їзду,