„Свято революції скінчилось. Настає гріз-ний час!" — сказав голова Центральної Ради, М. С. Грушевський, прочитавши телеграму З'їздові.

І після цього 16-го червня Центральна Рада винесла таку резолюцію:

„Обміркувавши відповідь Тимчасового ро-сійського Правительства на домагання Укра-їнської Центральної Ради й думаючи, що признання права українського народу на авто-номію відповідає його трудовим і національ-ним інтересам, загальні збори Української Центральної Ради, доповнені Українською Радою селянських депутатів і Військовим Українським Генеральним Комітетом, приз-нали, що, відкинувши домагання Централь-ної Ради, Тимчасове Правительство сві-домо пішло против інтересів трудово-го народу на Україні та проти принципу самоозначення національностей, прого-лошеного тим самим Тимчасовим Правительством. З огляду па те Центральна Рада при-знала конче потрібним:

“Звернутися до всього українсь-кого народу з закликом організуватися та приступити до негайного заяложення фундаменту автономного ладу на Укра-їна”.

Російський Тимчасовий Уряд і все руське громадянство були ошелешені оголошенням Універсалу. Такого кроку вони ніяк не сподівались. Ну, будуть заворушення; ну, будуть протести; ну, хай навіть десь учинять якийсь бунт. З цим Російський Уряд міг справитись.

Неукраїнська демократія на Укра-їні, як уже згадувалось, почала сама бачити, що дужчою за неї силою, а, значить, і дій-сною владою являється українська демокра-тія, що боротьба з українством не приведе до перемоги, а до кривавих конфліктів, які будуть на радість тільки вичікуючи такої реакції.

І тоді до Києва прибули три міністри Тимчасового Уряду (Церетеллі, Терещенко й Керенський) для остаточного вирішення умов порозуміння, та тут уже прийти до згоди між українством і неукраїнством.

І, розуміється, неукраїнська демократія займала позицію свого Уряду, — їй хотілось удержати що можна вдержати, якось опану-вати українським рухом і як не спинити його, то хоч загальмувати та хоч трохи за-тримати своє пануюче становище.

„Отже Центральна Рада мусить лишитися. Але вона має поповнити свій склад новими елементами, себто заступниками від тих національних меншостей та організацій, які досі стояли осторонь від українського життя”. Се справа вже чисто технічного порозуміння, але все-таки на практиці вона несе чималі трудності, які треба полагодити. Насамперед що до числа нових членів, то тут маємо з од-ного боку проект Центральної Ради, що дає їм 30 % місць, а з другого — домагання неукраїн-ських організацій, які це число збільшують до 50 %. Не торкаючись основ такого збільшення, можемо зауважити, що воно мо-гло б причинитися до зменшення авторитету самої Центральної Ради серед селян.

Тоді відбулось урочисте засідання Цен-тральної Ради, на якому Голова Генерального Секретаріату оголосив два історичні документи: Другий Універсал Центральної Ради й Декларацію Тимчасового Правительства.

Порозуміння таки прийшло. По довгих нарадах, дебатах і торгуваннях з міністрами було вироблено текст нового Універсалу, в якому зазначалося зміст і характер угоди.

Цей Універсал мав бути оголошений одно-часно з Декларацією Тимчасового Правительства в Петрограді, в один і той же день.

16 липня 1917 року в залі Педагогічного університету:

„Ми, Центральна Українська Рада, сто-ячи, як все, за тим, щоб не відривати України від Росії та щоб разом з усіма її народами змагати до піднесення й роз-витку цілої Росії та до єдності її демо-кратичних сил, з задоволенням приймаємо заклик правительства до єдності й спові-щаємо всіх громадян України, що вибрана українським народом через його революційні організації Центральна Українська Рада не-забаром буде доповнена на справедливих основах представниками інших народностей, які живуть на Україні, через їхні револю-ційні організації, і тоді буде тим єдиним найвищим органом революційної демо-кратії України, що заступатиме інтереси цілого населення нашого краю.

На підставі згоди з тимчасовим правительством дня 16 липня 1917 р., — орган революційної демократії всіх народів України — Українська Центральна Рада, що має підготувати Україну до остаточного здій-снення автономного ладу й довести її до Українських Установчих всенародних Зборів і російського Установчого Зібрання, — утво-рює Генеральний Секретаріат, який являється найвищим органом управи на Україні.

22 серпня 1917 року було прийнято Інструкцію Генеральним Секретаріатом, що все ж таки була першою дійсною й дієвою Конституцією України.

У вересні 1917 року відбулося перше за-сідання затвердженого Українського Уряду. Останній крок було зроблено й українська влада переступила з національно-моральної сфери в державно-правову.

Отже найголовніший, найважніший здо-буток усієї цієї боротьби за цей період, ідею української державності було затверджено, реалізовано, введено в жит-тя. Яка б ні була та Інструкція, які б об-меження й перепони вона ні ставила, а все ж таки це була Конституція автономної Укра-їни, це був державний правосильний акт, це був історичний, великої ваги факт.

Утворення української народної республіки

Прагнення більшовиків поширити свій вплив на всю територію України гостро поставило перед діячами Центральної Ради питання стосовно засобів і форм організації влади, конституювання дер-жавних структур. Позиції більшовиків (скликання з'їзду рад, на якому УЦР була б перетворена в Центральну раду робітничих і солдат-ських депутатів) не залишало сумнівів у їхній кінцевій меті — прийти до влади. На ділі це могло спричинитися до втрати Центральною Радою ролі координаційного центру українських революційних сил, вихолощення національно-визвольних елементів у її діяльності. Розуміння необхідності встановлення сильної влади породило в лідерів УЦР ідею про підведення під неї "державного фундаменту". Висловлюючи тезу про негайне проголошення Української респуб-ліки, М.Грушевський підкреслював, що вона повинна