7 листопада Мала Рада обговорила й затвердила Третій Універсал, який проголошував створення Української Народної Республіки у федеративному зв'язку з Росією. До Установчих зборів уся повнота влади мала належати Українській Центральній Раді та Генеральному Секретаріату.

Третій Універсал, по суті, висував програму дій у найважливіших сферах життя. В аграрному питанні проголошувалося скасування існу-ючого права власності "на землі поміщицькі та інші землі нетрудових хазяйств сільськогосподарського значення, а також на удільні, мона-стирські, кабінетські та церковні землі". Вважаючи, що земля без викупу має перейти тим, хто її обробляє, УЦР доручила генеральному секретареві земельних справ негайно виробити закон про порядок діяльності обраних народом земельних комітетів.

Універсалом запроваджувався 8-годинний робочий день на проми-слових підприємствах і державний контроль за виробництвом і розпо-ділом продукцією, який має здійснюватися секретаріатом праці за участю робітників.

Документ декларував наміри Центральної Ради всіма засобами до-магатися припинення війни й вирішення взаємних претензій воюючих сторін шляхом переговорів.

Гуманістичного спрямування Універсалові надавала ліквідація смертної кари та оголошення амністії для політичних в'язнів. Демокра-тична традиція в діяльності УЦР знайшла розвиток у формі поло-ження про забезпечення свободи слова, друку, віри, зібрань, страйків, спілок, недоторканності особи і помешкання, прав і можливостей для вживання місцевих мов у зносинах з усіма установами.

В галузі національної політики передбачалося найближчим часом ухвалити закон про національно-персональну автономію для національ-них меншин.

Політичним стрижнем Третього Універсалу була теза про те, що Україна має всі сили спрямувати на допомогу "великій і знеможеній" Росії в ім'я будівництва оновленої федеративної держави. Надмірне захоплення цією ідеєю керівників Центральної Ради від самого почат-ку її існування дорого коштувало українській справі, відвертаючи од вирішення невідкладних завдань національного державотворення.

І все ж у цілому Третій Універсал став помітною віхою в історії українського народу, який нарешті зміг здійснити свою віковічну мрію — створити власну державу.

Інша справа, якою вона була. Невиразні соціально-економічні пун-кти цього Універсалу не мали й натяку щодо кардинальних перетворень виробничих відносин на тих соціалістичних принципах, апологетами яких вважали себе творці Української держави. Якщо в земельному питанні ще було заявлено про наміри передати землю селянам, то інші галузі господарювання практично випадали з поля зору.

Законодавчу ініціативу зберігали за собою лише Центральна Рада і Генераль-ний Секретаріат. Фактично даний акт закладав правові підвалини державотворчого процесу.

Не визнали Третього Універсалу усі польські організації, за яки-ми стояла мільйонна польська національна меншина в Україні.

Однак усе це не зменшило державотворчого потенціалу історично-го документа.

Третій Універсал активізував законотворчу діяльність. У Малій Раді було створено спеціальну комісію для підготовки законопроектів. 25 листопада УЦР ухвалила закон про порядок видання нових юри-дичних актів, згідно з яким в Україні залишалися чинними нескасовані закони й постанови російського уряду та установи з їхніми компетен-цією і штатами, що існували на території до 25 жовтня 1917 р.

Становище Центральної Ради напередодні військового конфлікту з радянською Росією було складним. Надмірне захоплення політичними питаннями при ігноруванні соціально-економічних підривало довіру народу до влади. В.Винниченко визнавав, що українські трудящі й сол-датські маси не бачили "з боку своєї української влади бажання стати рішуче на бік працюючих", не бачили з її боку "тенденцій щось ради-кально робити в цьому напрямі”.

Нездатність Центральної Ради розв'язувати невідкладні проблеми державного будівництва породжувала думки про необхідність її пере-виборів. Особливу зацікавленість у цьому виявили більшовики, однак перевибори не відбулися, оскільки на 9 січня 1918 р. були призначені Всеукраїнські Установчі збори.

В той же час утворення радянського уряду в Харкові розв'язувало руки російсь-ким більшовикам, які дістали можливість маскувати власні акції, при-криваючись українськими однодумцями.

17 грудня Центральний Виконавчий Комітет Рад України (ВУЦВК) своїм маніфестом оголосив повалення Центральної Ради і Генерального Секретаріату, а наступного дня створив крайовий комітет для боротьби з контрреволюцією.

Центральна Рада також здійснила низку заходів, спрямованих на організацію збройного опору більшовицькій експансії. 15 грудня було обрано Особливий комітет оборони України в складі М.Порша, С.Петлюри і В.Єщенка, а 18 грудня полковника Капкана призначено командувачем українських військ, що протистояли радянським части-нам.

Однак цих зусиль було замало для дійової відсічі навалі з півночі.

Невтішні реалії змусили керівників Центральної Ради переглянути свої погляди на статус України і, відмовившись від гасел автономії в складі федерації народів, стати на грунт повної незалежності та само-стійності Української держави. Так з'явився Четвертий Універсал, який проголосив Українську Народну Республіку "самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу". Відтепер мирні переговори, розпочаті в Бресті, українська делегація мала вести вже від імені суверенної України. Революційно-демократич-на влада на місцях повинна була базуватися на співробітництві органів самоврядування і рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. У соціально-економічній сфері Четвертий Універсал обіцяв з весни повсюдне впровадження земельного закону на основі безплатної передачі землі селянам, а також конверсію і демілітаризацію промисло-вості для забезпечення народу товарами широкого вжитку. Передбача-лося запровадження зовнішньоторговельної монополії держави, а також монополії на торгівлю металом, вугіллям, шкірою, тютюном та іншими товарами, встановлення державно-народного контролю над банками.

Не заперечуючи історичного значення Четвертого Універсалу, все ж слід визнати, що він був запізнілою спробою переходу від автоно-містськи-федеративних принципів державного будівництва до само-стійницьких. Причому лідери українського руху й