Історія створення редакції “Руської Правди”

План

Вступ

Найважливішим елементом будь-якої культури, найвищим показником рівня будь-якої цивілізації є її правова система. Повною мірою це стосується і давньоруського суспільства. Незважаючи на те, що вже понад два з половиною століття у світових і вітчизняних наукових колах точаться суперечки щодо витоків і характеру становлення держави і права Київської Русі, вийшли десятки монографічних праць і сотні статей на цю тему, у зазначеній проблемі все ще лишається чимало "білих плям". Ситуація ускладнюється ще й тим, що протягом майже шести десятиліть у межах колишнього СРСР насаджувався стереотип, згідно з яким категорія "українське право" оголошувалася вимислом західних фальсифікаторів і націоналістів.

Першовитоки національної правової культури княжої доби дійшли до нас завдяки праці літописців і археографічним пошукам XVIII—XX ст. Йдеться насамперед про джерела правової культури Київської Русі, викладені Нестором, Сильвестром та іншими літописцями на початку XII ст. і збережені у Лаврентіївському, Іпатіївському та інших списках. Починаючи з XVIII ст. неодноразово видавалися й перевидавалися як складова частина текстів літописів, і у окремих публікаціях, у підготовці яких провідна роль належала юристам М. Владимирському-Буданову та С. Юшкову. Слід віддати належне історикам В. Татищеву, М. Карамзіну, В. Крестиніну, М. Колачову, І. Болтіну, які першими відкрили і ввели до наукового обігу тексти "Руської Правди".

1. Історія створення “Руської Правди”

Утворення Київської держави супроводжувалось формуванням феодального права. Найдавнішою його формою були звичаї, що склалися у процесі спілкування людей, увійшли в звичку, побут і свідомість певної групи чи всього населення. Звичай став основним засобом регулювання поведінки людей у первіснообщинному суспільстві. З виникненням держави панівні класи пристосували" деякі звичаї до своїх інтересів, санкціонували та забезпечували їх використання примусовою силою держави. Так виникло звичаєве право, що стало важливою формою права у рабовласницьких державах. Воно поширювалося також і в період феодалізму (до виникнення абсолютної монархії).

Уже з Х ст. з'являється князівське законодавство, Ще за часів Олега у договорі з греками 911 p. є згадка про приписи «руського закону». Особливе значення мають статути князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого, які внесли важливі нововведення у фінансове, сімейне і кримінальне право. Найголовнішою пам'яткою права Київської Русі є “Руська Правда”, що зберегла своє значення і в наступні періоди історії й не тільки для українського права. Окрім цього, “Руська Правда” має чимале значення не тільки як пам'ятка законодавства Київської держави, а й як джерело пізнання розвитку державної організації та господарства, подібно до капітуляріїв франкського короля, засновника династії Каролінгів Карла Великого.

Історія “Руської Правди” складна. Питання про її походження, а також і час складання її найдавнішої частини ще повністю не досліджене. Деякі автори (наприклад, академік Б. Греков) відносять це навіть до VII ст. Однак більшість сучасних дослідників поєднують “Руську Правду” з ім'ям Ярослава Мудрого. Суперечливим залишається і "питання про місце видання цієї частини “Руської Правди”. У літописі вказується Новгород, але чимало авторів називають Київ.

Початковий текст “Руської Правди” до нас не дійшов. Однак відомо, що сини Ярослава у другій половині XI ст. істотно доповнили та змінили його, створивши так звану “Правду Ярославичів”. Тепер відомо 106 списків “Руської Правди”, складених XIII—XVII ст., які прийнято поділяти на три редакції — Коротку, Розширену та Скорочену. Кожна з редакцій відображає певні етапи розвитку феодалізму в Київській Русі. Коротка редакція найдавніша (XI ст.). Вона складається з “Правди Ярослава”, або “Найдавнішої Правди”, “Правди Ярославичів”, або “Статуту Ярославичів”, “Покону вірного” та “Статуту мостникам”. Останній належить до важливих пам'яток новгородського адміністративного законодавства. Він присвячений організації мостіння (брукування) головних торгових магістралей Новгорода і доріг, що вели до пристаней і на міський торг. У сучасній літературі існують три можливих варіанти датування Статуту. Професори "С. Юшков і М. Тихомиров пов'язували його з кінцем XII ст., Б. Рибаков і Л. Черепній — з 30-ми роками XIII ст., В. Янин — з часом князювання Ярослава Ярославича (1265—1270 pp.).

Правду Ярослава Мудрого складено ймовірно у 30-х роках XI ст. Норми цієї найдавнішої Правди відображають суспільні відносини ранньофеодального періоду. Зберігається, хоч і зі значним обмеженням, інститут кривавої помсти. Предметом правового захисту є переважно життя, тілесна недоторканість і честь дружинної знаті та її військового спорядження, челядь. Відсутні норми, спрямовані на захист феодального землеволодіння.

Правду Ярославичів складено у 50—60-х роках XI ст. У ній, на відміну від Правди Ярослава, дуже чітко визначено феодальну сутність регульованих нею суспільних відносин. Майже всі норми спрямовані на захист князівського феодального маєтку, земельної власності князя тощо. Тут чітко виражено специфіку феодального права, як права-привілею, тобто неоднакового підходу до захисту інтересів різних соціальних груп. Панівні класи забезпечувалися правовою охороною значно краще, ніж інші верстви населення. Так, за вбивство селянина чи холопа сплачувався штраф 5 гривен, а за князівського дружинника — 80.

Щодо чіткого періоду написання Розширеної редакції “Руської Правди”, дослідники не мають єдиної думки, її створення відносять до часу князювання Володимира Мономаха (1113—1125 pp.) або його сина Мстислава. Не менш суперечливе питання про час виникнення складових частин цієї редакції — Суду Ярослава Володимировича та Статуту Володимира Мономаха. Розширена редакція “Руської Правди”, куди входять перероблені та доповнені норми її Короткої редакції, всебічно задовольняла інтереси феодалів, захищала їхню власність на землю, закріплювала безправ'я холопів, які перетворювались на кріпаків, визначала обмеження майнових