Скорочену редакцію “Руської Правди” більшість дослідників розглядає як найпізнішу, створену на основі Розширеної редакції у XV чи навіть XVII ст.

2. Коротка редакція “Руської Правди”

Судячи з літописів, перші правотворчі спроби здійснювала Ольга у низці уставів та уроків, тобто фінансових та адміністративних розпоряджень, спрямованих проти повсталих древлян, на створення системи погостів, нормування повинностей, збирання данини, централізацію держави, низведення місцевих князів до рівня бояр або посадників великого князя, на охорону життя князівських дружинників тощо. Справу зміцнення юридичної бази князівства продовжив Володимир Великий з його Уставом про десятини, суди і людей церковних та Уставом земляним, де визначались основи державного устрою та правове становище дружинників. Володимир спочатку ввів смертну кару за вбивство і розбій, а потім, з метою поповнення княжої казни, знов повернувся до грошових штрафів за ці злочини. Однак, з одного боку, достеменні тексти таких правотворчих актів київських князів нам невідомі, а з іншого, вони, імовірно, стосувалися лише окремих казусів і тільки доповнювали звичаєве право.

Після смерті Володимира Великого спалахнула боротьба за київський стіл між його синами. Переможцем виявився Ярослав, який уклав юридичний збірник, що увійшов в історію під назвою "Правда Ярослава", або "Найдавніша Правда". В основі цієї кодифікації також лежить давньоруське звичаєве право. Умовно її можна поділити на чотири частини: 1) правові норми про вбивство (ст. 1); 2) правові норми про тілесні ушкодження (ст. 2—7); 3) правові норми про образу (ст. 8—10); 4) правові норми про порушення права власності (ст. 11—18). Однаково каралось і навмисне, і необережне вбивства. Звичай кривавої помсти залишився і при побитті людини, та, якщо постраждалий не мав такої змоги, винуватець повинен був сплатити йому як за образу, так і за лікування. Штраф у 3 гривні встановлювався за втрату пальця, 12 гривень — за удар батогом, жердиною, рогом, неоголеним мечем, 40 гривень — за відтинання руки або ноги.

Звернемо увагу, що образа гідності людини каралася досить жорстоко: скажімо, за висмикування частини вусів або бороди треба було сплачувати штраф учетверо більший, ніж за відсічення пальця. Інші статті "Правди Ярослава" регулювали порядок відшкодування постраждалим порушеного права власності на челядь, коней, зброю, одяг та інше майно, його повернення господарю. Про високий рівень правової думки в Київській державі свідчить відмежування права власності від права володіння (ст. 13 і 14). Вільний громадянин міг отримати винагороду від хазяїна холопа, який його вдарив, або просто вбити цього холопа.

Як бачимо, "Найдавніша Правда" не розглядала питання щодо правового становища челяді і холопів, про спадкоємство, про земельну власність тощо. До нормотворчої діяльності Ярослава Мудрого належать не лише 18 проаналізованих статей, а й "Покон вірний" або "Урок про віри", укладений за доби княжіння Ярослава, але включений літописцями до "Короткої Правди" після тексту "Правди Ярославичів". "Покон вірний" ставить у законодавчі межі діяльність особливих посадових осіб — вірників, які призначалися князем для збирання на місцях податей у княжу скарбницю і виконання окремих судових функцій. Вірник повинен був перебувати у тій чи іншій місцевості не більше тижня, але утримуватись за рахунок її мешканців. Покон встановлював межі грошових відрахувань і харчового задоволення чиновників та їхніх помічників (отроків), тобто обмежував їхнє свавілля.

З іменем Ярослава більшість дослідників пов'язує і Урок мостникам, тобто установлення про побори на користь княжих службовців, які здійснювали будівництво і ремонт річкових мостів та міських мостових.

Прагнення Ярослава Мудрого до створення юридичного підґрунтя Київської держави продовжили після 1054 p. його три сини, які періодично збиралися на княжі з'їзди, де розглядали найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики та приймали нові законодавчі акти. Нормотворча діяльність Ізяслава, Всеволода і Святослава відбивається в першому Великому доповненні "Руської Правди", яке отримало назву "Правда Ярославичів", або "Устав Ярославичів". Значну роль у розробці цих правничих документів відіграли київський воєвода Коснячко Перенег (Печеніг), вишгородський посадник Микула Чудин та княжий радник Никифор (Микифор) Киянин.

"Правда Ярославичів" спрямована насамперед на охорону життя княжих чиновників, княжої власності і власності найвпливовіших посадових осіб Давньоруської держави. Найвищі штрафи (80 гривень) встановлювалися за вбивство дворецького, під'їзного, тіуна і старшого конюха, значно менші (12 гривень) — за вбивство старости, найменші (5 гривень) — за вбивство княжого рядовича. До юрисдикції князя поступово втягувалась і верв: якщо вбивцю не знаходили, то віру сплачувала саме верв, у якій було знайдено тіло загиблого. У разі, коли постраждалий скоював злочин, то його могли "вбити як собаку" без сплати віри. Ці норми зафіксовано у ст. 19—25 "Правди Ярославичів", тобто перші її сім статей запобігали посяганням на життя служилих людей.

Значним кроком у розвитку правової культури Київського князівства стали дві наступні статті, де встановлювалося покарання за вбивство смерда або холопа у 5 гривень та за вбивство раби-кормилиці або дядька-вихователя — 12 гривень.

"Правда Ярославичів" визначала відповідальність за крадіжку чи загибель княжого коня, корови, теляти, вівці залежно від якості і віку худоби (ст. 28, 31), підпалення княжої борті (ст. 32), нищення межових знаків (ст. 34), крадіжку княжого човна (ст. 35), сіна (ст. 39), собаки, яструба, сокола (ст. 37), голуба, лебедя (ст. 36) тощо. Досить високий рівень правової культури укладачів віддзеркалюється у ст. 31 і 40, де спостерігається їхнє розуміння співучасті у скоєнні злочину, прагнення до встановлення персональної відповідальності кожного з його учасників, винагороди викривачам злочину. У