Контрольна робота

на тему:

“Контроль і нагляд в державному управлінні”

План:

1)

Вступ

До найважливіших функцій держави Конституція України віднесла забезпечення прав і свобод людини, соціальний, правовий та економічний захист громадян. Саме права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість державної діяльності, а їх утвердження та забезпечення є головним обов’язком держави.

Реалізація конституційних положень значною мірою залежить від організації державного управління, діяльності відповідних державних органів та їх посадових осіб.

З метою забезпечення реформування системи державного управління, створення умов для побудови демократичної, соціальної, правової держави, утвердження і забезпечення прав людини і громадянина розроблена і втілюється в життя Концепція адміністративної реформи України.

Зміст адміністративної реформи полягає, по-перше, у комплексній перебудові існуючої державно-управлінської системи, по-друге – у розбудові нових інститутів державного управління. Її метою є створення системи управління, здатної забезпечити становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої держави з високим рівнем життя, культури та демократії.

Загальне поняття управління та його види

Термін “управління” у буквальному розумінні означає діяльність з керівництва чимось. Вивчення цілісних управлінських систем показало, що будь-яка з них складається з двох підсистем – керуючої (яка управляє) і керованої, яка піддається управлінню.

Управлінська система функціонує завдяки тому, що суб’єкт управління впливає на його об’єкт. Внаслідок цього об’єкт певною мірою змінюється, набуває нових якостей та організаційних особливостей.

Зворотні зв’язки – це ще один компонент управлінської системи. Інформація, що є наслідком зворотних зв’язків, є підставою для оцінки суб’єктом стану об’єкта, коригування суб’єктом своїх дій, вироблення нових команд, тобто для формування чергового імпульсу керуючого впливу на об’єкт.

У найбільш загальному вигляді управління – це діяльність суб’єкта, що дістає вияв у цілеспрямованому, організуючому впливі на об’єкт управління, здійснюваному з метою приведення останнього у бажаний для суб’єкта стан.

Управлінська система – це єдине ціле що існує і розвивається завдяки взаємодії його компонентів.

Виділяють три основні види управління:

1) Технократичне – управління технікою, механізмами, машинами.

2) Біологічне – управління живими організмами.

3) Соціальне – управління людьми та їх колективами.

Соціальне управління – це вид вольової діяльності, вираженої у цілеспрямованому й організуючому впливі, здійснюваному з метою забезпечення узгодженості й впорядкованості спільних дій людей та їх колективів в інтересах ефективного розв’язання завдань, що стоять перед ними.

Управління може здійснюватись однією людиною і колективом людей. Управляти можна економікою, соціально-політичною, духовною сферами тощо. Однак найбільш послідовне врахування характеристик соціального управління, специфіки керуючого впливу знаходить вияв у його поділі на такі два основних види:

1) Державне управління, де суб’єктом виступає держава в особі відповідних структур;

2) Громадське управління, де суб’єктами є недержавні утворення.

Державне і громадське управління не є видами діяльності, що протистоять один одному. Як різновиди соціального управління вони мають багато схожого. Переважаюча роль державного управління у розв’язанні завдань, що стоять перед суспільством, - об’єктивна закономірність і одна з найважливіших умов реалізації волевиявлення народу.

Характеристика державного управління

Під державним управлінням треба розуміти специфічну діяльність держави, що дістає вияв у функціонуванні її органів, які безперервно, планомірно, владно і в рамках правових установлень впливають на суспільну систему з метою її вдосконалення відповідно до державних інтересів.

Найважливішим з них став принцип здійснення державної влади на основі її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, який закріплено у ст. 6 Конституції України. Аналіз нормативних актів однозначно засвідчує, що поняття “державне управління” існує і є правомірним. Так, у чинній Конституції України є така норма “Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами” (ст. 38).

Будучи частиною управління, державне управління зберігає його характеристики. Водночас воно має численні особливості, що відображають його специфіку і дозволяють детермінувати як самостійний вид управління.

Усі основні компоненти державного управління мають складну структуру, тобто складаються з окремих частин. Тому воно являє собою управлінські підсистеми з особливими властивостями, місце і роллю в управлінському процесі.

У теорії адміністративного права досить інтенсивно досліджується проблема ознак державного управління, які часто називають його рисами.

Найчастіше виділяють п’ять ознак

1) Нормативно-розпорядчий характер.

2) Під законність.

3) Масштабність і універсальність.

4) Ієрархічність.

5) Безпосередньо організуючий характер.

Органи, які здійснюють державне управління, - це насамперед виконавчі структури. Найважливіші з них містять дану ознаку вже у своїй назві (наприклад, органи державної виконавчої влади). Ця ознака, як правило, закріплюється у нормативному порядку. Так, у Положенні про Міністерство внутрішніх справ України зазначено, що воно є органом державної виконавчої влади.

Ефективність управління багато в чому залежить від ефективності врахування і використання виявлених закономірностей. Принцип управління – це його позитивні закономірності, які пізнані наукою і практикою, а також охарактеризовані у відповідних поняттях. Принципи державного управління – це його позитивні закономірності, пізнані наукою і практикою, закріплені у правових нормах або є узагальненням діючих у державі юридичних правил.

Прийнято виділяти такі групи принципів державного управління:

1) Соціально-політичні – демократизм, участь населення в управлінській діяльності держави (народність).

2) Організаційні принципи побудови апарату державного управління – галузевий, функціональний, територіальний.

3) Організаційні принципи функціонування апарату державного управління – колегіальність, нормативність діяльності.

Важливе значення для успішного здійснення державного управління має реалізація принципу оперативної самостійності. Усю багатоманітність управлінської діяльності неможливо заздалегідь передбачити і зафіксувати у документах, які регламентують функціонування органів управління. Тому держава, визначаючи і закріплюючи адміністративно-правовими нормами компетенцію органів управління, надає їм