Історія України ХХ ст

План

Вступ

Неоціненний вплив на розвиток партизанської думки мала наша Батьківщина. Достатньо пригадати загони Устима Кармалюка і Олекси Довбуша. Громадянська війна 1917-21 р.р. породила плеяду видатних повстанських вождів: Тютюнника, Григор’єва, Зеленого, Струка, Ангела. Проте безапеляційним лідером номінації справедливо вважається Нестор Іванович Махно, чий талант полководця та вроджений хист впливати на селянські маси визнаний навіть запеклими опонентами з числа комуністів та монархістів. Показово, що ані до, ані після феєрічної епохи Гуляй-Поля анархізм ніде не мав відчутних практичних результатів. Теоретичні наробки Прудона, Бакуніна, Кропоткіна раз і назавжди підсумував саме українець Махно.

Однією з найяскравіших і найсвоєрідніних постатей в історії України періоду революції та громадянської війни є Нестор Махно. Виразник інтересів широких селянських мас півдня країни, він воював практично з усіма влада та режимами, що існували в той складний і суворий час.

Ведучи боротьбу проти військ О. Каледіна, Центральної Ради, П. Скоропадського, С. Петлюри, А. Денікіна, П. Врангеля, Н., Григор”єва, австро-німецьких та антантівських інтервентів – то самостійно, то на боці радянської влади, - Н. Махно зробив вагомий внесок у розгром об”єднаних сил зовнішньої та контрреволюції, а отже, й у встановлення і зміцнення більшовицької влади. І разом з тим своєю пропагандою, спрямованою проти соціалістичних перетворень, тривалою кровопролитною боротьбою проти Червоної армії він не лише завдав значної шкоди першій у світі державі диктатури пролетаріату, а й допомогав її численим ворогам.

1. Нестор Махно. Біографічні данні.

Нестор Махно, цей легендарний селянський ватажок, якого в народі шанобливо називали “батьком”, щоразу повертав зброю проти тих, хто на данний час становив найбільшу загрозу для селянства, тричі укладав угоду з радянською владою і тричі порушував її, сходився з анархістською конфедерацією “Набат” і поривав з нею, коли вона змінювала своє ставлення до селян.

Народився він 25 жовтня 1888р. в с. Гуляйполі на Катеринославщині. Нестор був п”ятим сином у незаможній селянській родині. Хоч змалку тяжко працював, успішно закінчив місцеву початкову школу.

Під час першої російської революції Н. Махно вступив до групи меншовиків. Спілкувався потім з В. Чубарем, але поглядів більшовиків, як і меньшовиків, не поділяв. Згодом став членом анархістської “Спілки бідних хліборобів”, яка діяла з вересня 1906 по липень 1908р. Ця організація асоціювала анархізм передовсім з козацькою вольницею Запорозької Січі.

Невдовзі спілку було розгромлено. За розбійницькі напади на багатіїв під час оголошення в губернії воєнного стану Одеський військово-окружний суд, що відбувся у березні 1910р. в Катеринославі, виніс молодому бунтівнику та його товаришам смертний вирок. Однак неточність у даті народження Н. Махна (в документах фігурував 1889р.) врятувала його від шибениці як неповнолітнього.

Перебування у Бутирській тюрмі в Москві ( з 4 серпня 1911 по 2 березня 1917р) підірвало здоров”я Н. Махна. Однак увесь цей час він наполегливо займався самоосвітою, багато читав, спілкувався з відомим анархістом П. Аршиновим (Маріним) і добре засвоїв теорію анархізму.

Після повалення самодержавства Н. Махно повернувся на Батьківщину й розгорнув у Гуляйполі активну революційну діяльність. Розігнавши поміщиків та колоністів з допомогою новоствореної “Чорної гвардії”, він у серпні 1917р. поділив землю між селянами, що високо піднесло його авторитет.

Більшовики, вважаючи Н. Махна союзником у боротьбі проти контрреволюції, доручили йому наприкінці 1918р. командувати військовими загонами, з допомогою яких мали намір встановити радянську владу в Катеринославі. Махновці разом з червоногвардійцями розгромили 7-тис. петлюрівський гарнізон і захопили місто, але 31 грудня під ударами переважаючих сил ворога змушені були залишити його.

Н. Махно вважав себе господарем у районах, котрі визволяв від білогвардійців, а захоплені трофеї – власністю своєї армії. Навесні 1919р. він надіслав робітникам Москви та Петрограда 90 вагонів хліба. Але невдовзі більшовики, виконуючи вказівки В. Леніна й радянського уряду, почали відбирати у селян півдня України збіжжя та продовольство й вивозити їх разом з донецьким вугіллям до центральних районів Росії. Обурений пограбуванням України Н. Махно заховлював ешелони, шо йшли на північ. Це спричинило серйозний конфлікт між ним і центральними властями.

25 травня 1919р. Рада робітничо-селянської оборони УСРР на чолі з Х. Раковським під тиском Л. Троцького прийняла рішення про ліквідацію махновщини, а на початку червня уже голова реввійськради оголосив Н. Махна особою, що стоїть поза законом.

Залишивши Червону армію, він з невеликим загоном якийсь час нападав на тилові червоноармійські частини, а потім, об”єднавшись із залишками розгромленого війська Н. Григор”єва, порішив отамана й одноосібно очолив повстанську армію. В це збройне формування, чисельність якого швидко зростала, вливається не лише війська, залишені “батьком” Махном у Червоній армії, а й радянські загони, що потрапили в оточення. Приєднувались до нього й широкі селянські маси, побоюючись поміщицької реставрації. Майже 80 тис. бійців громили денікінські тили влітку 1919р. Н. Махно навіть уклав угоду з Петлюрою, щоб усунути його, як Григор”єва, але здійснити цей намір не вдалося.

1920р. Н. Махно провів чимало боїв проти червоноармійських загонів, перешкоджаючи радянському будівництву. І хоч Н. Махно активно боровся проти радянської влади, він відмовився від пропозиції врангелівців діяти разом з ними.

Після поразки білогвардійців у Криму радянське командування вирішило одним ударом розправитися зі своїм колишнім союзником. Влітку 1921р. радянські війська змусили Н. Махна залишити УССР.

Перебуваючи спочатку в Румунії, а відтак у Польщі, в таборі для військовополонених, Н. Махно мріяв продовжити антирадянську боротьбу в