Доба гетьманату, яка тривала 7 Ѕ місяців, була заповнена з самого початку боротьбою уряду на різних фронтах Зовнішня – з більшовиками, внутрішя – з російськими організаціями, а гловна – з українською опозицією. До великих мінусів треба віднести брак власної армії й повну залежність від окупантів. Тяжку спадщину дістав гетьманський уряд відпопередньої доби в галузі соціальних відносин: селянство чекало на безплатну передачу поміщицької землі та ліквідацію поміщицьких господарств.

Досягненнями були: встановлення української грошової системи, засновано банки, проект земельної реформи, налагодження судової справи, створено Сенат.

4. Директорія

Повалення гетьманського режиму і встановлення влади Директорії не зупинило громадянської війни. Зміну німецько-австрійським окупантам в Україну посунули антантівські та раднаркомівські полчища. Ще 17 листопада 1918р. у Москві було затверджено Українську революційну військову раду, яка й скервала на Київ дві Орловські кінні дивізії. 28 листопада 1918р. – сформований Тимчасовий радянський уряд України на чолі з Г. П”ятковим.

До кінця січня стратегічна ситуація в північних районах України кардинально змінилась на користь регулярних частин Червоної армії. А вже 5 лютого Перша повстанська дивізія зайняла столицю України.

На півдні в таврійські степи прорвалавсь добровольча армія генерала Денікіна, який однаково не сприймав як більшовицький, так і уенерівський уряд. Тоді ж в Одесу, Миколаїв і Херсон висадились “нейтральні” війська Антанти. Над Дністром чатували румунські полки. В Галичині, на території щойно створеної Західно- Української Народної Республіки, розгорілась українсько-польська війна. З її урядом був заключений Акт злуки, згідно з яким галицька територія проголошувалась Західною областю УНР.

Боєздатність військ українського уряду, як і рік тому, викликала лише розчарування. Ще до другого наступу більшовиків солдати, які брали участь у поваленні гетьмана, повернулися до сіл, ліквідувавши, на їхню думку, головну загрозу для свого благополуччя і не дбаючи про долю Дириректорії. Виразні прорадянські тенденції, що поступали в політиці українського уряду, допомогли більшовицьким агітаторам ще легше, ніж раніше, счхилити на свій бік багатьох селян. Тому армія Директорії, яка ще кілька тижнів тому налічувала понад 100 тис. солдатів, зменшилася до 25 тис. Велика її частина й надалі складалася з партизанських загонів на чоіл з отаманами, яких гоовнокомандувач С. Петлюра ледве міг контролювати. З дальшим погіршенням воєнної обстановки 2 лютого Директорія залишила Київ і переїхала до Вінниці. Весною, після ряду військових поразок, вона ледве утримувала невеличку смугу території навколо Кам”янця-Подільського.

Безупинна війна спричинила часті переїзди і внутрішні перетрубації уряду. У лютому Винниченко пішов у відставку і вийшов з уряду.

Одним із найгірших проявів хаосу, що охопив Україну в 1919 р стало поширення погромів. Під час революції давня ворожість до євреїв із боку антибільшовицьких сил – як українських, так і російських – підігрівалася поширеною думкою про те, начебто євреї стояли на пробільшовицьких позиціях.

За оцінками істориків, під час погромів 1919-1920рр. на Україні загинуло від 35 до 50 тис. євреїв. Проте найбільших жертв завдала Добровольча армія (білі, або російські антибільшовики). Її погроми відрізнялися від масових убивст, що їх проводили її супротивники; вони здійснювалися найретельніше, характеризувалися найскладнішою організацією, інакше кажучи, вони були найсучаснішими… Інші погроми були справою рук селян. У погромах Добровольчої армії до того ж брали участь три різні групи: селяни, козаки і російське офіцерство…

Хоч відповідальність за погроми несла насамперед біла Добровольча армія,що влтку 1919р. прийшла на Україну з Дону, ряд погромів учинили також війська Директорії (особливо нерегулярні частини, якими командували отамани). Найкривавіші з них відбулися в Проскурові, Житомирі, Черкасах, Рівному, Фастові, Користені та Бахмачі.

Уряд Раковськогоустиг відштовхнути від себе українську інтелігенцію лівих поглядів, як, наприклад, боротьбистів, відмовившись користуватися в управлінні українською мовою й нехтуючи необхідністю її впровадження в культурну та освітню діяльність. У відповідь на зростаючу критику й опір більшовики спустили з прив”язу страшне й ненавісне Чека на чолі з латишем Мартіном Лацісом, яке свавільно арештовувало й страчувало “класових ворогів”. Наслідки цього було неважко передбачити: селянські партизани, що лише кілька місяців тому билися на боці більшовиків, тепер під проводом боротьбистів та українських соціал-демократів почали масово повставати проти них. Особливо вирішальним став вихід з їхньої армії у березні великих сил на чолі з Григор”євим та Махно. До літа майже все українське село охопило повстання проти більшовиків.

У цей момент на Україну рушив інший загарбник. У червні з Дону в наступ перейшла Біла армія на чолі з генералом Денікіним, яка до липня захопила велику частину Лівобережжя. Водночас пішла в наступ реорганізована армія Петлюри на Правобережжі. Нездатні чинити опір, більшовики за наказом Леніна ліквідували в середені серпня 1919р. другий український радянський уряд.

5. Більшовицьке управління

Щоб заспокоїти українське селянство, більшовики припинили колективізацію, що на Україні зустрічала значно більший опір, ніж у Росії. Проте, продовжуючи відбирати зерно, більшовики тепер стверджували, що воно призначається для української радянської армії, а не для Росії. Більше уваги зверталося на тактичні заходи, які викликали напруженість серед багатих, середніх та бідних селян. Зрозумівши безнадійність усіх спроб схилити на свій бік близько 500 тис. куркулів, більшовики узялись за середняків, запевняючи, що ті отримають