Південній Україні та Запоріжжю присвятив свої праці А.Скальковський: “Хронологическое обозрение истории Новороссийского края”, в двох томах (1836, 1837); “Очерк Запорожья” (1840) і багато окремих видань та статей у часописах.

В. Антонович створив та звану “Київську школу істориків”, яка відзначається грунтовним документалізмом. В. Антонович, перший у тодішній Росії, у соїй історичній студій і виклав її від виглядом “Вступу до історії”. У той бо час у Росії не дозволяли відкрити кафедру археології авіть графу Уварову в Москві.

У Катеринославі працював Д.І. Яворницьки, автор багатьох праць, серед них - “История запорожских козаков” (3 томи), “Запорожские вольности”.

М. Грушевський багато працював сам. Крім статтей та розвідок з історії, етнографії, літератури, археології (1800 назв), він написав кілька загальних курсів історії України, як от “Очерк истории украинського народа”, “Ілюстровану історію України”, що мала понад 10 видань, а гловне - “Історію України –Русі”. Починаючи з археології, він довів її до Хмельниччини (Х том), спер її на документальних даних, об”єднаних провідною думкою про тяглість і безперервність історичного процесу.

5. Що матиме вплив на хід майбутньої історії?

Історія щоденно учить людство, але в силу ряду обставин воно виявлося поганим учнем: інколи не чує її голосу, не розуміє її мови, не бачить за сукупністю фактів закономірності, за ланцюжком пподій – тенденції. Отже, історія вчить, але не завжди можить навчити.Перш за все слід розрізняти історію як явище суспільного розвитку і історію якнауку про цей розвиток. Якщо перша є вчителькою для людства, то друга як перекладач поки що не може якісно забезпечити навчально-виховний процес, оскільки далеко не завждит перекладає мову фактів і подій зрозумілимидля людства словами, виразами, формулами, і тому інколи спрацьовує, як у дитячій грі “зламаний телефон”. Але винна в цьому не тільки історичної науки. Людство не може ефективно використати історичний досвід через цілий комплекс причин:непізнаність історичних закономірностей, методологічну слабкість сучасної історичної науки; значно сильніший, ніж в іншихнауках, елементах суб”єктивізму; слабкий вплив історичної науки на політичні процеси; деформуючий тиск політики на формування історичних знань; складність аналізу історичного досвіду та процесу суспільного прогнозування та ін. Отже, у суспільному житті, як на уроці – Історія-вчитель старанно вчить, але Людство-учень не зважди навчається, не завжди засвоює уроки і робить висновки. Своєрідним застереженням звучать сьогодні слова відомого російського історика В. Ключевського: “… не квіти винні у тому, що сліпий їх не бачить… історія учить навіть тих, хто у неї не вчиться;№ вона їх провчає за невігластво і зневагу. Хто діє всупереч їй той завжди врешті-решт жалкує про своє ставлення до неї”.

З проголошенням незалежної України у всіх сферах суспільного життя успіх реформаційних перетворень значною мірою залежав від рівня націонльної свідомості народу. Тому тема ментальності не сходить зі сторінок філософських, політологічних та соціологічних видань, зі шпальт газет та парламентської трибуни.

Під ментальністю розуміють стійкі структури глибинного рівня колективної та індивідуальної свідомості й підсвідомості, що визначають устремлення, нахили, орієнтири людей, у яких виявляються національний характер, загальновизнані цінності, суспільна психологія. Ментальність означає дещо спільне, що лежить в основі свідомого і підсвідомого, логічного та емоційного, тобто вона являє собою глибинне джерло мислення, ідеології та віри, почуттів та емоцій.

Ментальність формують такі чинники: географічне середовище, політичні інститути і соціальні структури суспільства, культура, традиції.

Головною рушійною силою мабутньої історії буть люди, що мають українську ментальність, глибокі знання минулої історії та велике бажання вести Україну до переспективного й гідного існування. Звичайно, що економічні і політичні, соціальні показники будуть впливати на події, але впевнені, розумні, продумані вчинки дадуть змогу реагувати миттєво на усі зміни у цихї сферах, та виравнювати курс держави.

Висновки

Робота у більшості своїй базується на бібліографічних матеріалах і досліджує саме їх. Чому так? Звичайно, я, як автор, не відкидаю значемість археології, етнології, культури у розвитку історії, але для себе вважаю обраний шлях дуже цікавим. Хоча треба зазначити, що у роботі висвітлюються деякі археологічні роботи які мали суттєвий внесок у історичний процес, а також у цій роботі мають місце дослідження впливу етносу та ментальності на розвиток науки.

Чому у роботі немає періоду радянської влади? На це питання відповідь дуже проста. Будь-які знахідки архіологічні, будь-які історичні роботи, етнографічні розвідки спрямовувалися на захист теорії про єдність трьох народів, з яких головне місце посідає російський “брат”.

Ще раз нагадаю, що предметом історії – події які сталися у минулому, а у більш широку розумінні- треба додати ще причини і наслідки цих подій.

Джерелами історії є археологічні знахідки, літературні джерела, етнос (легенди, оповідання, традиції, обряди, повсякдення життя минулих поколінь).

Література