хто нічого не мали й наймалися на «чорну роботу».
Величезну більшість населення становили селяни, або смерди. Про селян відомо небагато, оскільки історичні джерела зосереджували увагу на вищих класах. Загальновизнаним є факт, що протягом усієї Київської доби більшість селян були відносно незалежними. Проте у XII—ХНІ ст. із початком лихоліття з'являються ознаки зростаючого закабалення селянства феодалами, що набувало різних форм.
Висновки
У перші століття нової ери у східних слов'ян ще зберігся общинний лад. Кожне плем'я складалося із декількох родових общин.
Із виникненням родинної власності у східних слов'ян виникає майнова нерівність. Одні родини багатіють, інші бідніють. Старійшини і багаті люди родів захоплюють кращі землі. Виникає клас великих землевласників - бояр.
Деякий час невеликі землевласники (селяни) були вільними. Але поступово багато з них потрапляють у залежність від багатих бояр. У слов'ян зароджуються феодальні відносини.
Посилення феодальних відносин призвело до розпаду Київської Русі. У країні виникли великі земельні володіння бояр. Їх господарство було натуральним. Все необхідне для боярина виробляли залежні від нього селяни. Економічні та торгівельні зв'язки між окремими землями Русі були майже відсутні.
Виросли нові міста - центри ремесла та місцевої торгівлі. Місцеві феодали потребували більш близьку владу, ніж влада київського князя, що здатна була надавати їм активну допомогу в управлінні селянами та жителями міст.
Література:
Історія України. Посібник. Під ред. Г.Д.Темка. – К, 2001.
О. Субтельний. Україна історія. – К., 1991.
3. Аркас М.М. Історія України-Русі. – Київ, 1990.