Україна в роки першої світової війни

План

1. Україна в планах Німеччини та Австро-Угорщини. Головні військові дії на території України

На межі ХІХ-ХХ ст. украй загострилися відносини між великими державами, насамперед між Німеччиною та Англією. Саме дві останні країни стали притягальними центрами створення відповідно Троїстого союзу (1882 р., Німеччина, Австро-Угорщина й Італія) та Антанти (1904-1907 рр., Англія, Франція та Росія). Протистояння між цими угрупуваннями призвело до Першої світової війни (1914-1918 рр.).

Україна, природно, не виступала у той час як суб’єкт міжнародного права й розглядалася протиборствуючими сторонами лише як об’єкт експансії: Австро-Угорщина претендувала на Волинь й Поділля, Німеччину Україна цікавила як сфера її майбутнього просування на схід й сировинна база.

Бойові дії на території України розпочалися у серпні 1914 р., коли, майже одночасно з битвою на Марні (6-11 вересня), російський Південно-Західний фронт генерала Іванова силами чотирьох армій завдав удару по Галичині (Галицька битва 18 серпня-21 вересня 1914 р.). Цією операцією росіяни хотіли реваншуватися за невдале вторгнення у Східну Прусію армій генералів Ренненкампфа та Самсонова, які були розбиті 8-ю німецькою армією Прітвіца, а також відтягнути німецькі сили із Західного фронту. Кінцевою метою російських військ було оточити головні австро-угорські сили у прикордонній полосі й розгромити їх, не давши вийти до Карпат.

У ході російського прориву, насамперед 8-ї армії генерала Брусилова, битви в Галичині змінювали одна одну з калейдоскопічною швидкістю: Люблінсько-Холмська операція біля Красника і Ромашова, Галич-Львівська на річках Золота Липа і Гнила Липа, бої в районі Городка тощо. Австрійські війська відступали під натиском 8-ї армії Брусилова, відкриваючи росіянам шлях до Верхньої Сілезії – важливішого за Східну Прусію району для Німеччини. За 33 дні Галицької битви російські армії просунулися на 200 км, оволодівши Львовом, Перемишлем, Чернівцями, відкинули австро-угорські війська за річки Сян і Данаєць, вийшовши до Карпат. Проте через брак артилерійських набоїв 21 вересня Південно-Західний фронт наступ припинив. У ході боїв австрійці втратили 400 тис. вояків, а росіяни – 230 тис. Після того, як Німеччина перекинула на Східний фронт два армійські корпуси, Самсонов змушений був задовольнитися досягнутим.

У січні 1915 року переформувавши і поповнивши армії, держави Центрального блоку розпочали великий подвійний наступ під загальним командуванням генерал-фельдмаршала Пауля фон Гінденбурга. Австро-німецька Південна армія (командуючий — німецький генерал Олександр фон Лінзінген) рушила з північно-заходу через Карпати до Львова. Зліва її прикривала австрійська 3-я армія (командуючий — генерал Светозан фон Боройєвич фон Бойна), завданням якої було зняття облоги Перемишля. Праворуч австрійська 7-а армія (командуючий — генерал Карл фон Пфланцер-Балтін) здійснювала підтримку основного удару. 8-а і 10-а (командуючий — генерал Герман фон Айхорн) німецькі армії (15 піхотних і 1,5 кавалерійські дивізії), що знаходилися безпосередньо під командуванням генерал-фельдмаршала Гінденбурга, завдавали удару зі сходу від Мазурських озер.

Німецькі операції 1915 року спиралися на високу мобільність залізничного транспорту. Іншою важливою передумовою успіху був дефіцит військового спорядження, що у слаборозвиненій Росії проявився гостріше і ліквідувався довше, ніж у Німеччині. Відповідно, загальні контури всіх німецьких ударів збігаються: швидке і приховане зосередження ударної групи з потужною важкою артилерією, прорив, використання його результатів, вивід військ з бою і підготовка до активних дій на інших ділянках фронту.

Результатом кампанії стало залишення російськими арміями значної території. Стратегічна ж мета — оточення великих російських сил і вивід Росії з війни — досягнута австро-германцями не була.

У лютому-березні 1915 р. через погані дороги наступ австро-німецької Південної армії загруз в карпатських снігах. Росіяни отримали можливість для перегрупування своїх армій і контрнаступу.

22 березня 1915 р. російська армія взяла Перемишль. Це стало великою перемогою росіян, що істотно змінила обстановку. Насамперед вдалося полонити великий гарнізон Перемишля (110 тис. чоловік), що завдало важкого удару по збройних силах Австро-Угорщини. Одночасно вивільнялася 11-а армія, котру можна було висунути на допомогу російським військам у Карпатах.

У березні-квітні 1915 р. розпочався російський контрнаступ. Росіяни здійснили наступ через Карпати, але були зупинені австро-німецькою Південною армією генерала Олександра фон Лінзінгена (2-25 квітня).

2 травня — 22 червня 1915 р. відбувся так званий Горлицький прорив. Зібравши величезні сили для головного удару, австро-німецькі армії після чотиригодинної артилерійської підготовки вдарили і, рухаючись фронтом довжиною 45 км, зім'яли російську 3-ю армію (командуючий — генерал Д. Р. Радко-Дмітрієв; 18 піхотних і 6 кавалерійських дивізій), що мала у своєму розпорядженні на ділянці прориву тільки п'ять піхотних дивізій (60 тисяч чоловік). Південні укріплення росіян на Польсько-Галицькому виступі здригнулися. Австро-німецькі війська повернули Перемишль (3 червня), захопили Львів – 22 червня і перетнули Дністер (23-27 червня).

На початку військової компанії 1916 року чисельність військ країн Центрального блоку і союзників по Антанті була приблизно однаковою, хоча німецькі війська, можливо, були краще організовані. Франція відчувала серйозний брак живої сили. Британія знаходилася на грані введення загальної військової повинності, щоб поповнити особовий склад своїх армій, які виснажилися, а тим часом заворушення в Ірландії переростали в бунт. Росія згодом сподівалася реорганізувати і забезпечити усім необхідним спорядженням свої величезні людські резерви.

4 червня — 20 вересня 1916 р. розпочався наступ генерала Брусилова (Брусиловський прорив). З початком весняного австрійського наступу на Італійському фронті імператор Микола II одержав черговий заклик про допомогу. У відповідь на це розумний і мужній командуючий Південно-Західним фронтом генерал від кавалерії Олексій Олексійович Брусилов