почав наступ по фронті довжиною близько 550 км, заради досягнення ефекту раптовості уникаючи артпідготовок і попередніх зосереджень військ. Добре сплановані і здійснені удари його військ (573 тисячі чоловік) прорвали австро-німецьку позиційну оборону в двох місцях. Австро-угорська 4-а армія (командуючий — ерцгерцог Йосип-Фердинанд) відступила, 7-а — розбита, було узято 70 тисяч полонених і поставлена під загрозу життєво важлива Ковельська залізнична гілка. Однак дві інші розгорнуті на цьому фронті армії росіян практично не надали генералу Брусилову допомоги і в результаті контрнаступу групи армій німецького генерала Олександра фон Лінзінгена (16 липня) могутнє просування Брусилова на півночі було зупинене. За наказом начальника штабу Ставки верховного головнокомандуючого, генерала від інфантерії Михайла Васильовича Алексєєва генерал від кавалерії Олексій Олексійович Брусилов відновив наступ (28 липня) і продовжував успішно його розвивати, поки його рух не сповільнився через недостачу боєприпасів. У ході третього удару (7 серпня — 20 вересня) він дійшов до передгір’їв Карпат. Наступ закінчився при повному виснаженні військ, коли німецькі підкріплення, що спішно прибули з-під Вердена підтримали розбитих австрійців. Якби не ці підкріплення, Австрія, імовірно, могла б вибути з війни ще в 1916 році.
Брусиловський прорив став найвдалішою російською операцією за всю Першу світову війну. Серед його стратегічних наслідків можна відзначити ослаблення наступу армій країн Центрального блоку в Італії і під Верденом, та остаточне усунення Австрії з числа великих військових держав. Однак Росія втратила більш мільйона чоловік — це більше, ніж могла собі дозволити навіть настільки багатонаселена країна, як вона. Наступ генерала Брусилова не можна назвати безпосередньою причиною російської революції, але цілком можливо, що саме він зробив революцію неминучою.
8-12 березня (23-27 лютого за старим стилем) 1917 р. вибухнула російська революція. Слідом за повстанням петроградського гарнізону (10 березня) був заснований Тимчасовий уряд. Імператор Микола II відрікся від престолу. Новий режим, що конфліктував з Петроградською Радою (Радою робочих і солдатських депутатів), у якому переважали більшовики, пообіцяв продовжувати війну проти країн Центрального блоку на стороні Антанти «до переможного кінця». Побоюючись контрреволюційних дій з боку офіцерського складу, Петроградська Рада власною владою видала скандально відомий «Наказ №1», що позбавляв офіцерів дисциплінарної влади (14 березня). Будучи розповсюдженим у рядах збройних сил, він зробив ефект, якого й очікували більшовики — повний розпад усієї військової дисципліни. Російська армія і флот стали танути, подібно весняним снігам. Багато офіцерів було вбито бунтівними солдатами і матросами; інші були просто зміщені солдатськими комітетами. За деякими оцінками, до середини квітня було знищено 50% офіцерського складу, у тому числі і багато кращих представників російських збройних сил. Для підриву влади Тимчасового уряду з Німеччини були таємно закинуті в Росію Володимир Ілліч Ленін (Ульянов) та інші більшовицькі агітатори. Незабаром до них приєднався і Лев Давидович Троцький (Бронштейн). Щоб росіяни знову не об'єдналися для захисту батьківщини, німці навіть призупинили всі наступальні дії на Східному фронті і скористалися затишком, щоб відправити війська на Західний і Італійський фронти.
7 листопада (25 жовтня за старим стилем) 1917 р. стався більшовицький переворот. Володимир Ілліч Ленін (Ульянов) і Лев Давидович Троцький (Бронштейн) захопили владу. Декрет про мир, прийнятий Другим Всеросійським з'їздом Рад (8 листопада), містив пропозицію всім народам і урядам воюючих держав негайно укласти перемир'я і приступити до переговорів про загальний мир без анексій і контрибуцій. Оскільки жодна з країн, що брала участь у Першій світовій війні, не виразила бажання приєднатися до відверто декларативного документу, більшовицький уряд негайно почав сепаратні переговори з Німеччиною.
15 грудня 1917 р. було укладене Брест-литовське (Брестське) перемир'я. У ході дванадцятиденних переговорів між більшовиками і німецькими представниками були сформульовані умови перемир'я. За підписаною угодою обома сторонами воєнні дії на Східному (російському Західному) фронті припинилися. Перша світова війна для Росії (а отже, й для України) завершилася.
2. Політичні течії і партії в умовах війни
Війна зумовила глибокий розкол національного руху, який відбувся у двох площинах: як між українцями воюючих сторін, так і в межах Російської та Австро-Угорської імперій — на прибічників та противників переможної війни. Відверто проавстрійські позиції зайняла утворена в серпні 1914 p. у Львові Головна Українська Рада, що була міжпартійним блоком, до складу якого входили радикальна, соціал-демократична та націонал-демократична партії. На чолі цього об'єднання став К. Левицький. У Маніфесті, випущеному Радою 3 серпня 1914 р., зазначалося: "Ненаситність царської імперії загрожує також нашому національному життю, ...яке знайшло охорону в конституційному ладі австрійської держави".
Водночас з утворенням Головної Української Ради група емігрантів із Східної України (Д. Донцов, В. Дорошенко, А. Жук, О. Скоропис-Йолтуховський та ін.) заснували у Відні свою організацію — Союз визволення України (СВУ).
Програмною метою СВУ було утворення самостійної Української Держави, встановлення конституційної монархії, заснування демократичного устрою, надання рівних прав і свобод представникам усіх національностей, забезпечення самостійності української церкви. СВУ вів активну пропагандистську та агітаційну роботу, домігся, щоб українські полонені в Австрії та Німеччині були виділені в окремі табори. Він отримував матеріальну допомогу від країн Четверного союзу, яка зараховувалася як державний борг майбутньої самостійної України.
Головним ідеологом СВУ був Д. Донцов. У своїх публікаціях він намагався довести, що криза в Європі, яка в 1914 році спричинилась до початку Першої світової війни, стала наслідком визрівання національно-життєвих світів, кризою зіткнення національних воль до самоствердження, виборюванням свого місця у світі.
Націоналізм Донцов розглядав як світогляд, що