близько до польського кордону. Оьже, Польща ні за яких обставин не погоджувалась на такий союз проти Османської імперії. І це досить чудоворозумів Іван Грозний. І тоді він звертається до інтересів дворянства і посадської верхівки, які відстоювали програму боротьби проти Прибалтики. Дворянство розраховувало на нові помісні землі в Прибалтиці. І також дворянство, яке втягувалось у ринкові відносини, потребувало у встановленні правильних торгових відносин з країнами Сходу і Заходу Європи. Особливо велике значення торгівля через Прибалтику мала для руських міст. Руські купці прагнули відкрити руським товарам європейські ринки. І тому дворянство здійснювало енергійну підтримку зовнішньої політики Івана Грозного. Другою важливою причиною, яка дозволяла Росії вести війну за Прибалтику це те, що країни, які претендували на Лівонію були не готові щоб вести військові дії. Першою країною було Швеція, яка в 1557р. припинила русько-шведську війну. Залишившись один на один з російською державою, Швеція програє війну. Також відбувається загострення шведсько-датських відносин. Так виходили з гри два важливих претендента на лівонське успадкування. Залишались Литва і Польща, але вони не були готові до війни. На це вказує безліч причин. По-перше вони відмовилися підтримати Густава І Вазу у боротьбі з Іваном Грозним, не використали для нападу на Росію його зіткнення з Кримом у 1555-1556рр. Також в самій Польщі відбувся конфлікт між магнатством і шляхтою і поширенням реформаційних вчень. Також ще онією важливою причиною яка сприяла успішному просуванню руських військ це латишське і естонське селянство, яке терпіло від німецьких феодалів тяжкої експлуатації. І цей класовий гніт уже переплітався із національним гнітом. Латишське і естонське населення розраховувало на те, що руський народ, руська армія принсе йому звільнення від національного і соціального гніту.
І останньою важливою причиною було те, що Росії протистояла слабка у військовому відношенні країна. Головною військовою силою в країні був духовний рицарський Орден мечоносців. Володіння Ордена були розкидані по всій країні. І у руках орденських володінь знаходилось більше 50 замків. Верховній владі Магістра підкорялась половина міста Риги. Другою половиною Риги володіли архієпископ рижський і єпископи дерптський, ревельський, єзельський і курляндський. І між орденом і духовними князями постійно проходили сутички, яківсе більще розорювали країну.
Отже, Росія мала на деякий час вільний шлях для завоювання Прибалтики.
Приводом до Лівонської війни послужило питання про так звану Юрієвву данину. Це питання було різко поставлене руськими дипломатами під час переговорів у Москві у 1554р. з лівонським посольством, відправленим Орденом, рижським архієпископом і єпископом дерпським для продовження на 30 років військового перемир’я 1503р. З боку Росії переговори вели Олексій Адашев і дяк Вісковатий, вони заявили послам, що причиною відмови царя про продовження перемир’я є несплата дерптським єпископом данини зі своїх володінь, які скоріше належали руським великим князям. Иакож Адашев і Вісковатий зсилались на придушення руських купців в Лівонії, захоплення і розорення руських купців в містах Ревеля, Дерпта і Нарві, вказували на розширення протестантами православних церков. І лівонські посли змушені були прийняти руські умови. Перемир’я було продовжено на 15 років за умови виплати Юрієвої данини за три роки. Данина оприділялась в розмірі однієї марки з кожної людини. Однак лівонські феодали не думали виконувати умов нового перемир’я і шукали підтримки в Імперії.
Але між орденом і архієпископом рижським вибухнула боротьба. І, коли архієпископ рижський Вільгельм, який був родичем короля Сигізмунда ІІ Августа, був взятий в полон, оді польський король починає діяти. І стотисячна польсько-литовська армія простягнулась до лівонського кордону. І поступаючись силі, магістр Фюрстенбегр пішов на згоду з королем і звільнив рижського архієпископа. У вересні 1557р. магістр приніс свої вибачення польському королю і було заключено з королем союз проти Росії. І тут ми знову простежуємо неготовність Польщі до серйозної війни. Сигізмунд ІІ Август чудово знав про міць руської держави. Це ми бачили у листі польського короля до англійської королеви Єлизавети “Вашій величності відомі сили йього ворога і влада, якою він користується над своїми підданими. До йього часу невідома освіта, не знв мистецтва. Але якщо будуть продовжуватись зносини через Норву (по Балтійському морю), то, що буде… невідомо” Бахрушин С.В. Самодержавне Івана IV.-М.,1946.-С.28-30..
Але Іван IV розумів дії Польщі і чим вони можуть завершитись для Росії, потрібо було негайно діти.
Іван IV перериває переговори, і в січні 1558 року в холодну безсніжну зиму руські війська перейшли лівонський кордон. Розділившись на декілька взводів, вона глибоко проникла в країну і нагнала паніку на лівонських феодалів. Головні сили руської армії були зосереджені в Дерптському єпископсьві. Руська арміязавдала велику шкоду противнику і захопила багату здобич. На чолі армії стояли касимівський хан Шиг-Алей і дядько царя М.В.Глинський. Але війська повернули назад і пішли в Псковську землю. Як ми бачили цей похід руської армії на територію Лівонії не переслідував цілі захоплення міст і замків. В її плани входило розвідати сили ворога і настрої місцевого населення. Результати показали неготовність Лівонії до війни. Після цих подій у Лівонії було прийнято рішення зібрати 60000 марокдля виплати данини руському керівництву. Але рішення ландтага не було виконано. До травня було зібрано всього 30000 марок. Тоді Грозний перериває переговори з лівонцями. У Лівонію знову були кинуті руські війська. Про те, що за час перемир’я руське керівництвовело серйозну підготовку до завоювання Лівонії, свідчила сила нового удару. Головний