Однак царський уряд відстоював права і привілеї по-міщиків, що залишалися вірною опорою самодержав-ства. Після Вітчизняної війни 1812 р. кріпосницький гніт в Росії посилився: збільшувалася норма панщини й чис-ленних повинностей, зберігалася жорстока поміщицька сваволя, темнота і політична безправність селян, запро-ваджувалися військові поселення з їх каторжним режи-мом і нечуваним визиском, ще важчою стала військова служба для солдатів.

Політика царизму спрямовувалась на те, щоб три-мати трудящих у темряві неписьменності й покорі, про-повідуваній церквою. Царським мані-фестом від 24 жовтня 1807 р. міністерство народної освіти перетворювалось у міністерство духовних справ і народної освіти. Система освіти будувалась в інтересах дво-рянства, для якого засновувались університети, ліцеї, гімназії, повітові училища. Лише заможна частина селян і міщан мала змогу віддавати своїх дітей у початкові (парафіяльні) школи, мережа яких була надзвичайно обмежена.

Щоб не допустити в учбових закладах поширення революційних ідей, царський уряд заохочував викла-дання наук в дусі релігії, пропагував містицизм, пере-слідував прогресивних професорів, забороняв викладан-ня природного права, філософії та інших наук, запро-ваджував поліцейський нагляд за студентами й учнями гімназій, вимагав від них регулярного відвідування церкви і т. п.

Передова суспільна думка зазнавала переслідування царського уряду. За вільнодумні вірші поетів О. С. Пуш-кіна і А. Міцкевича було відправлено на заслання. Заборонялись навіть помірковані масонські ложі. Від чиновників підпискою вимагали не брати участі в таємних товариствах. В Петербурзі, Москві, Харкові та інших містах створювались так звані біблейські товариства на чолі з відвертими реакціонерами, які проповідували ідеалізм, релігію, містику, насаджували офіційну ідео-логію самодержавства.

З кожним роком кріпосне рабство в Росії та Україні набирало все потворніших і жорстокіших форм.

Щоб скоротити витрати на утримання великої армії, царський уряд з 1816 р. шляхом жорстокого примусу і насильства запроваджував військові поселення, куди пе-реведено понад півмільйона державних селян (375 тис. дворів).

Військові поселення насаджувалися по країні, охо-пивши Могильовську, Новгородську, Харківську, Катери-нославську, Херсонську, Київську, Подільську губернії. В самодержавно-кріпосницькій Росії вони стали особливою формою військової організації, коли селяни-чоловіки і їх діти-хлопчики перетворювалися в спадкових солдатів, а військова муштра в них поєднувалася з за-няттям сільським господарством і промислами. Суворій регламентації піддавалось все життя родин військових поселенців. Це був чи не найтяжчий вид кріпосної екс-плуатації селян в Росії за всю її історію. Режим вій-ськових поселень витав жахливим привидом над усім селянством, загострював класові суперечності та викли-кав загальне невдоволення в країні Записки князя С. П. Трубецкого. СПб., 1907, стор. 14—16..

Особливо жорстоко й запопадливо запроваджував військові поселення царський міністр О. А. Аракчеев, якого ненавидів увесь народ Росії.

Головною причиною, що спонукала дворянських революціонерів до активної боротьби, було складне і напружене внутрішнє становище в Росії.

Передові люди Росії не мирилися з нестерпним ста-новищем. Гостра критика кріпосництва й деспотизму самодержавства містилася в прокламації «До преобра-жениів» (1820 р.). Царя в ній названо «розбійником». Але особливо гостро піддано осудові гноблення селян поміщиками.

Передові люди Росії шукали шляхів для корінного перетворення суспільства і насамперед — знищення ненависного кріпосництва й самодержавного деспотизму. І на цьому сходилися люди радикальних і поміркованих поглядів.

Нестерпні умови життя і безправність спричинилися до посилення селянського антифеодального руху в Росії.

В 1801 —1825 рр. в Росії відбувся 651 активний ви-ступ селян-кріпаків проти поміщиків. Особливо тривалі й вперті були хвилювання селян за останнє десятиріччя (1816—1825 рр.), які охопили 42 губернії Крестьянское движение в России в 1796—1825 гг. Сборник Документов. М., 1961, стор. 18, 19.. Вони створювали певні елементи революційної ситуації в країні, сприятливі умови для виникнення й діяльності таємних товариств дворянських революціонерів.

Виступи селян проти своїх гнобителів — поміщиків були стихійними й локальними, але вони наростали, створювали реальну загрозу панівному класові.

Антифеодальний рух на Дону (Катеринославська гу-бернія і війська Донського земля) в 1818—1820 рр. охопив 256 сіл і 45 тис. селян, які прагнули будь-що здобути собі волю. В с. Мартинівці, де зібралось близько 20 тис. повстанців з 60 сіл, вони утворили своє управління — «Громадську канцелярію». Повстанці обрали собі керівників і вирішили «уперто стояти, щоб бути пов-ністю вільними» И. Игнатович. Крестьянское движение на Дону в 1820 г. М., 1937, стор. 191..

На Правобережній Україні в 1813—1835 рр. відбу-вався селянський рух під проводом Устима Кармалюка. В ньому брали участь 20 тис. селян, які вчинили понад 1000 нападів на поміщицькі маєтки, а також на двори купців, лихварів, царських урядовців, сільських глитаїв. Після придушєгіня цього руху 138 селян було віддано до суду й покарано I. Г у р ж і й. Устим Кармалюк. К., 1955, стор, 35..

Державні селяни (серед них колишні козаки) від-мовлялися ставати військовими поселенцями. У 1817 р. проти переведення у військові поселенці повстали бузькі козаки в Херсонській губернії. Повстання очолював учас-ник Вітчизняної війни 1812 р., відставний капітан Барвінський. Три полки царських військ, озброєних артиле-рією, придушували це повстання. Повстанням було охоплене і Новгородське військове поселення.

Значного розмаху набуло повстання військових посе-ленців на Україні в Чугуївському і Таганрозькому улан-ських полкух (1819 р.). На його придушення царський уряд послав значне військо. Було арештовано понад 2000 повстанців, з яких віддано до суду 350 чоловік. За-суджено до смертної кари, заміненої побиттям шпіцру-тенами, 275 повстанців П. П. Евстафьев. Восстания военных поселян в 1817— 1831 гг. М., 1935. Нелюдську жорстокість проя-вив сатрап О. А. Аракчеев, який особисто керував розправою над повстанцями.

В першій чверті XIX ст. помітного розмаху