Таким чином, обидва посланці Північного товариства виїхали з столиці надто пізно і виконати завдання не змогли.

На Україні, внаслідок доносів, царському урядові вдалося розгромити Тульчинську управу і значно осла-бити Директорію Південного товариства. До Тульчина був командирований генерал-ад'ютант О. І. Чернишов для арешту П. І. Пестеля, а також вилучення «Руської Правди» Восстание декабристов, т. ІV, стор. 8—10, 28—29, 34—37.. Напередодні С. І. Муравйов-Апостол наді-слав Пестелю записку: «Товариство викрите. Якщо хоч один член буде взятий, я починаю справу» С. Б. Окунь. Нариси з історії СРСР. Кінець ХVІІІ – перша чверть ХІХ ст. К., 1957, с. 11.. А 13 грудня 1825 р. П. I. Пестеля було заарештовано в Тульчині. Але «Руська Правда», надійно схована членами това-риства, в руки царського уряду потрапила пізніше. Слідом за керівником Південного товариства арештовано О. П. Юшневського, О. П. Барятинського, братів Крю-кових, М. І. Лорера та ін. Восстание декабристов, т. VІ, стор. 11. На волі залишався член Директорії С. І. Муравйов-Апостол, якого П. І. Пестель призначив начальником над військами, які передбача-лось підняти на повстання, а М. П. Бестужева-Рюміна його помічником Восстание декабристов, т. ХІ, стор. 112, 117.. Васильківська управа ще не зазнала втрат. Тульчинська фактично вже не існувала. Кам'янська не мала сил для виступу. С. Г. Волконський, який з 1821 р. командував 1-ю бригадою 19-ї піхотної дивізії, мав у своєму підпорядкуванні лише одного офіцера — члена товариства і тому не міг розраховувати на успіх виступу: солдати бригади до повстання не були підго-товлені.

Як і слід було чекати, організацію повстання взяв на себе підполковник С. І. Муравйов-Апостол, який коман-дував батальйоном в Чернігівському піхотному полку (9-ї піхотної дивізії), користувався повагою солдатів та авторитетом серед офіцерів.

До району діяльності Васильківської та Слов'янської управ Південного товариства входили війська 3-го піхот-ного корпусу, розквартировані у Волинській, Київській та Полтавській губерніях: 3-тя гусарська дивізія (Охтирський, Александрійський, Маріупольський і принца Оранського полки, кінно-артилерійська бригада); 7-а піхотна дивізія (Муромський, Нижегородський, Низов-ський, Симбірський, 13-й і 14-й Єгерські полки, 7 арти-лерійська бригада); 8-а піхотна дивізія (Троїцький, Пен-зенський, Тамбовський, Саратовський, 15-й і 16-й Єгер-ські полки, 8-а артилерійська бригада); 9-та піхотна дивізія (Чернігівський, Полтавський, Алексопольський, Кременчуцький, 17-й і 18-й Єгерські полки, 9-та артилерійська бригада). З них лише 7-а піхотна дивізія знахо-дилась на Лівобережжі Восстание декабристов, т. VI. «Дислокационная карта Третьему пехотному корпусу на 1823-й год»..

Щоб виклопотати М. П. Бестужеву-Рюміну дозвіл для поїздки в столицю, С. І. Муравйов-Апостол (з бра-том М. І. Муравйовим-Апостолом) 24 грудня 1825 р. поїхав до м. Житомира в штаб 3-го піхотного корпусу (генерала Л. О. Рота) і звідти мав намір відвідати пол-ки, де служили члени товариства і готувалися до пов-стання. 25 грудня вони дізналися про поразку повстання в Петербурзі, але це не похитнуло рішення про виступ на півдні. С. І. та М. І. Муравйови-Апостоли, повертаю-чись з Житомира, заїхали спочатку в м. Троянов до командира Александрійського гусарського полку О. 3. Муравйова, а потім в м. Любар, де стояв Охтирський гусарський полк під командуванням члена това-риства А. 3. Муравйова. Однак А. 3. Муравйов не нава-жувався негайно розпочати повстання Восстание декабристов, т. VI, стор. 106; т. VIII, стор. 132..

В цей час до м. Любара приїхав М. П. Бестужев-Рюмін з повідомленням про те, що до Василькова прибули два жандармських офіцери з наказом військового мініст-ра (від 20 грудня 1825 р.) про арешт братів Муравйових-Апостолів. С. І. Муравйов-Апостол заявив: «Якщо доберусь до батальйону, то живого не візьмуть». Отже, він прийняв рішення підняти солдатів на повстання не-гайно. Тоді М. П. Бестужев-Рюмін звернувся до А. 3. Муравйова: «Ти справді не відстанеш з полком?». І він «обіцяв сприяння». Йому доручалось також пере-дати записку М. П. Бестужева-Рюміна членам Слов'ян-ської управи про початок повстання. Однак А. 3. Мурав-йов не виправдав сподівань: полк на повстання не підняв і записку знищив Восстание декабристов, т. VI, стор. З, 105; т. XI, стор. 110, 116.. В умовах поразки виступу в Петер-бурзі він, очевидно, не вірив в успіх повстання на півдні.

Брати Муравйови-Апостоли і М. П. Бестужев-Рюмін вирішили повертатися до Василькова і 28 грудня при-були до с. Триліс, де квартирувала одна з мушкетерських рот Чернігівського піхотного полку. Офіцери зупинилися у квартирі командира роти А. Д. Кузьміна, який саме тоді перебував у Василькові. С. І. Муравйов-Апостол викликав на нараду до Триліс офіцерів А. Д. Кузьміна. І. І. Сухінова, В. М. Соловйова, М. О. Щепилла. А М. П. Бестужев-Рюмін негайно виїхав до інших се лиш, де квартирували військові частини, очолювані членами товариства Восстание декабристов, т. VI, стор. 5.. В цей час командир Чернігівсько-го піхотного полку підполковник Г. І. Гебель, який мав наказ заарештувати С. І. та М. І. Муравйових-Апостолів, а також М. П. Бестужева-Рюміна, разом з жандарм-ським офіцером прибув до Триліс і заарештував братів Муравйових-Апостолів.

Ранком 29 грудня до Триліс зібралися викликані С. І. Муравйовим-Апостолом чотири офіцери, які спільно з прапорщиком О. П. Мещерським і рядовим Ф. Г. Башмаковим звільнили арештованих, поранивши в сутичці Гебеля. Гебелю і жандармському офіцеру вдалося втек-ти. Цей день і став початком повстання Чернігівського піхотного полку Восстание декабристов, т. VI, стор. 124—125..

Дізнавшись про звільнення з-під арешту свого ба-тальйонного командира, солдати вітали С. І. Муравйова-Апостола вигуками «ура!». Мушкетерська рота члена товариства А. Д. Кузьміна