С. І. Муравйов-Апостол не дочекався повернення з Києва розвідки прапорщика О. Є. Мозалевського. Повстанців спіткала прикра невдача: усі п'ять розвідників, які розповсюджували у Києві примірники «Православного катехізиса», при поверненні в полк були арешто-вані властями в с. Петропавлівській Борщагівці за 12 верст від Києва Рух декабристів на Україні, стор. 29, 30..

Вранці 2 січня 1825 р. Чернігівський піхотний полк продовжив похід. Щоб дезорієнтувати урядові каральні війська, С. І. Муравйов-Апостол змінив маршрут, повер-нувши на Білу Церкву, де його не чекали царські власті і не було артилерії И. И. Горбачевский. Записки. Письма. М., 1963, стор. 82.. Він розраховував на приєднання 17-го Єгерського полку, з яким налагоджено зв'язок через офіцера Ф. Ф. Вадковського. Останній приїжджав до Василькова і обіцяв від імені своїх товаришів під-тримку. О 4-й годині дня повстанці вступили в село Пологи за 15 верст від Білої Церкви. Послана вперед розвідка принесла невтішні вісті: 17-й Єгерський полк царське командування відправило з Білої Церкви в не-відомому напрямку. В Пологах чернігівці залишилися на ночівлю.

Вдень 3 січня повсталий полк з Пологів рушив у напрямку Ковалівки і Триліс, маючи намір відновити маршрут походу через Бишев і Брусилів на Житомир И. И. Горбачевский. Записки. Письма. М., 1963, стор. 83 – 84.. Реальність здійснення цього плану була незначна, бо дорогоцінний час втрачено і царське військове команду-вання вжило заходів, щоб відвернути ненадійні військові частини від зустрічі з повстанцями.

Дізнавшись від розвідки про напрям руху Чернігів-ського піхотного полку, генерал-майор Ф. К. Гейсмар вишикував у бойовий порядок загін з чотирьох ескадро-нів кавалерії Маріупольського і принца Оранського гусарських полків з двома гарматами 5-ї кінно-артиле-рійської роти на висотах між селами Ковалівною і Устимівкою Восстание декабристов, т. VI, стор. 69..

Коли колона повсталого полку з'явилася на відкри-тому засніженому полі, Ф. К. Гейсмар наказав кінно-артилерійській роті висунути вперед гармати, а ескадронам риссю йти на зближення з повстанцями, щоб не допустити їх до лісу і розташованих поблизу сіл Восстание декабристов, т. VI, стор. 69..

Помітивши наближення кінноти в бойовому порядку, С. І. Муравйов-Апостол наказав солдатам зарядити руш-ниці, а офіцерам — построїти полк в каре і швидким кроком наступати на гармати карателів. Повстанці не стріляли, розраховуючи на те, що їм вдасться перетягти на свій бік послані проти них війська. Але вони поми-лилися.

Коли чернігівці підійшли на відстань 200 кроків до гармат, Гейсмар наказав розстрілювати їх картечним вогнем. Однак при перших гарматних пострілах повстан-ці трималися стійко і не втрачали бойового порядку. Але після 7—8 пострілів гармат вони не витримали й почали розбігатися. Тяжко поранений в голову С. І. Му-равйов-Апостол з прапором в руках намагався зібрати повстанців, але охоплені панікою солдати зламали бойо-вий порядок і відновити його офіцери вже не змогли. Розгром повсталого полку довершила кавалерійська атака Восстание декабристов, т. VI, стор. 70, 74. І22..

Спочатку гусари не наважували діяти шаблями про-ти своїх. Але ганебний приклад подав генерал Гейсмар, який власноручно зарубав поручика М. О. Щепилла. Гусари кинулися на повстанців, які, не витримавши атаки, припинили опір. І. І. Муравйов-Апостол, усвідо-мивши другу поразку повстання, не витримав і тут же застрелився. Крім двох офіцерів, Чернігівський піхотний полк втратив 6 солдатів убитими і 22 пораненими Рух декабристів на Україні, стор. 75..

Каральний загін захопив у полон 5 офіцерів і 859 сол-датів та унтер-офіцерів Чернігівського піхотного полку, яких спочатку доставлено в Триліси, а звідти 4 січня — в Білу Церкву під посиленою варто Восстание декабристов, т. VI, стор. 70.. Поранений в бою О. Д. Кузьмін в Трилісах покінчив життя само-губством — пострілом з пістолета. Три офіцери і шість солдатів було поховано в братській могилі поблизу Триліс.

Причини поразки військових повстань в Петербурзі і на Україні тотожні: декабристам не вдалося підняти на боротьбу солдатські маси, перебороти їх інертність, пасивність, царистські ілюзії, рабську покірність само-державству; збройні повстання відбувалися без ураху-вання елементарних принципів, що повинні забезпечити перемогу.

В Росії середини 20-х років XIX ст. революцій-на ситуація ще не склалася. Відсутність її також стала однією з причин невдачі повстання в Петербурзі і на Україні. О. І. Герцен справедливо відзначав, що «в день повстання на Ісаакіївській площі і в центрі другої армії змовникам не вистачало народу» 124. Боротьба декабрис-тів не спиралася на масовий антифеодальний рух пригнобленого селянства, з яким дворянські революціонери не мали зв'язку.

ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РУХУ ДЕКАБРИСТІВ.

Перше в Росії збройне революційне повстання проти самодержавства й кріпосництва зазнало поразки: сили реакції, витримавши натиск революціонерів, пере-важили.

Царське самодержавство, скориставшись поразкою повсталих військ, вчинило над декабристами жорстоку розправу, якою реакція намагалася залякати передові сили Росії.

По всій Росії прокотилася хвиля арештів учасників декабристського руху, переважно офіцерів і солдатів. Близько трьох тисяч арештованих заповнили царські в'язниці в Петербурзі, Могильові та Білій Церкві. Го-ловною катівнею слідства над декабристами стала Петропавлівська фортеця з її похмурими казематами Восстание декабристов, т. VIII, стор. 220..

17 грудня 1825 р. цар для розшуку співучасників таємних товариств призначив Слідчий комітет на чолі з військовим міністром графом О. І. Татіщевим. Члена-ми комітету були брат царя М. П. Романов, генерал-ад'ютант О. І. Чернишов, директор поштового департа-менту