Формування українського козацтва (кінець XV – середина ХVІІ ст.)

Проблема походження козаччини в історіографії. Поняття "козак", козацтво у світовому контексті й феномен української козаччини.

Історичні умови та причини формування козацького стану в Україні та його легітимація.

Запорозька Січ в історії національного державотворення. Козацтво, як державотворча сила

Література

1. Проблема походження козаччини в історіографії. Поняття "козак", козацтво у світовому контексті й феномен української козаччини.

Ця тема має принципове значення для вивчення історії України. Адже козацтву належить особливе місце у вітчизняній історії ХVI-ХVII ст., яке визначається тим, що в цей період козацтво виступило провідною силою визвольних змагань українського народу. За словами українського історика Д.Дорошенка:

"Козаччина є не тільки найблискучішою сторінкою української історії, вона являє собою ще й добу найбільшого напруження сил народу і його державної, соціальної та культурної творчості, коли виявилися яскраво найліпші ясні й найгірші темні сторони українського менталітету... Козаччина-ідеал українського народу, оспіваний і опоетизований у піснях. "/Дорошенко Д. Нарис історії України. -Львів,1990 .-С. 152/

Таким чином українське козацтво - центральне явище історії України, яке в наступні періоди владно жило в народній пам'яті й привертало посилену увагу в історіографії.

Необхідно чітко зазначити, що козаччина зародилась й розвинулась органічно, як результат особливих умов українського життя ХV-ХVІ століть на степовім пограниччю. Процес її зародження і формування був довгий, і окремі моменти цього процесу були малопомітними й не піддавалися зафіксуванню тим більше, що саме життя козаччини проходило в глухих степових просторах далеко від культурних осередків. Це призвело до того, що коли нарешті козаччина виступила на широку арену історії як вона постала і звідки, ніхто не міг дати ясної й точної відповіді. (Див. Дорошенко Д. Нарис історії України... -С. 153).

На протязі століть було висунуто багато думок, гіпотез і концепцій походження українських козаків, власне це питання постало з появою самого козацтва. З одного боку, в міру зростання козацтва й розширення сфери його діянь виникла необхідність його самоусвідомлення, немислимого без установлення родоводу. З другого боку, водночас виникла потреба його усвідомлення зовні-сусідніми народами, котрі з ним стикалися. Цікаво зазначити, що дещо парадоксальним чином у питанні походження українського козацтва ближчими до історичної дійсності виявилися польські шляхетські хроністи та історики, які вороже ставилися до козаків, тоді як українські літописці та історики виявили схильність до сміливих, оригінальних, але надуманих генеологічних побудов.

Польські хроністи кінця ХVІ- початку XVII ст.. /до речі, їх праці цінні тим, що мають характер не умоглядних конструкцій, а безпосередніх свідчень /-М.Бєльський, П.П'ясецький, С.Грондський, В.Коховський та інші у з'ясуванні походження козацтва підійшли близько до об'єктивної дійсності:

"Ті з руського /тобто українського-В.П./- народу писав, наприклад, С.Грондський-хто... не хотів ходити в ярмі й терпіти владу місцевих панів, ішли в далекі краї. тоді ще не залюднені, й здобували собі право на свободу... засновували нові селища і, щоб відрізнятися від селян, що належали панам, стали називати себе козаками", (Цитуємо за Д.Наливайком. Козацька християнська республіка (Запорожська Січ у західноєвропейських літературних пам'ятках).-К.,1992.-С.32).

Наголошуючи на селянському "хлопському" походженні козаків, польські шляхетські хроністи ставили на меті їх дискредитування, виходячи із системи феодальних соціально-ідеологічних понять і цінностей, в якій хлопи стояли на найнижчому щаблі суспільної стратифікації. (Доречі, щодо назви "козаки", то М.Стрийковський виводить її від якогось стародавнього ватажка "Козака"; П.Пясецький і В.Коховський виводили назву козаків від слова "коза", бо вони були такі ж прудкі, проворні, як кози тощо). Не дивлячись на всю сміхотворність такої концепції вона мала певне поширення в Європі. Зокрема французький дослідник П’єр Шевальє, який вважався у Франції історіографом української козаччини в 1663 році у своїй книзі писав: „козаки завдячують своєю назвою вправності та спритності, з якими вони досягають найнебезпечніших та найнеприступніших місць ... польське слово „коза” означає те саме, що і французьке слово une chevre” (П’єр Шевальє Історія війни козаків проти Польщі.–К., 1993.– с.23.).

І навпаки, українські автори виводили походження козаків від відомих народів минулого з метою утвердження його авторитету і його визнання в тій же системі тогочасних соціально-ідеологічних понять і цінностей. Подібні "родоводи" були в той час загальноєвропейським явищем доби Відродження, потіснивши середньовічну біблійну традицію, за якою походження всіх народів велося від синів Ноя. Так виникли версії скіфського, сарматського, хозарського, походження козаків, із яких із легкої руки літописця Г.Граб'янки [1710 р.] найбільшого поширення набула "хозарська версія":

"народ малоросійський, прозваний козаками, має, щонайдавніше походження від скіфського роду, - від хозар, що своєю спорідненістю сягають племені першого Яфетового сина Гомера... "(Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки.-К.,1992.-С. 15)

Другий козацький літописець Петро Симоновський виводив козаків з кавказької області Гірканія, бо hircus по латині "козел", отже, звідти й пішли козаки. Знаменитий козацький літописець Самійло Величко вважав козаків за місцевий стан. трактуючи їх нащадками сарматів. (див. Самійло Величко Літопис.– К., 1991.–т.1.–с.46).

Проблема походження українських козаків викликала значний інтерес і в істориків ХІХст., які теж висловлювали різні здогадки й пропонували всілякі гіпотези. В першій половині ХІХст., особливо серед російських істориків (М.Карамзін, М.Погодін, автор "Истории Малой России"(1822р) Д.Бантиш-Каменський) популярною була версія походження козаків від черкесів (в перекладі з адигейської-люди зброї), що переселились з Кавказу на Надніпрянщину і називались тут черкаси.

"... запорожци, должно думать - пише Д.Бантиш-Каменський - переселились за Днепр с Кавказа, где ныне обитают черкеси, народ воинственный. упражняющийся в разбоях..."(Бантиш-Каменський Д. История Малой России"-К.,1993.-С-64).

Більш серйозною виглядає версія