що проблема релігійно-конфесійна остаточно перетворилася в проблему соціально-політичну і стала одним із пунктів політичної програми козацтва в боротьбі з Річчю Посполитою, а саме козацтво верхівка київського духівництва проголосила "репрезентантом" державних, національних і культурних традицій руських, руської слави і сили" (Цит. за Грушевським М. Культурно-національний рух на Україні в ХУІ-ХУП віці // Жовтень-1989.-№4-С.94).
Підбиваючи підсумок, наголосимо ще на одному важливому аспекті -державотворчих функцій козацтва. В конкретно історичних умовах середини ХVI ст., в час коли панівні класи України денаціоналізувалися, поступово відривалися від своїх етнічних коренів, українське козацтво перехопило естафету державної традиції. Феномен цього явища полягав у тому, що .вперше державотворча функція перейшла безпосередньо до рук представників народу. Сьогодні можна дискутувати навколо загально-теоретичних питань історії держави і права та їх співвідношення із специфікою державотворчості часів Запорожської Січі. Але жодний серйозний дослідник не може заперечувати того факту, що в силу історичних обставин українська козаччина виробила внутрішній суспільний устрій, засвоївши попередні общинні традиції і збагатившись новими елементами, котрий виявився досить життєздатним. Важко переоцінити роль козацького ідеалу в розвитку соціальної активності українського селянства, адже з кінця ХVI ст. прагнення до здобуття козацького імунітету стало загально-українським явищем. В тогочасних документах, зокрема сеймових постановах т.з. конституціях польського сейму містяться численні згадки про те, що козаки в містах і селах "мають своїх гетьманів і різні форми власного правосуддя" (1609р.), що вони "не несуть відповідальність перед жодним судом, крім суду тих отаманів, яких вони самі собі встановили, обравши власних суддів і старшин" (1613р.), і нарешті що "... свавільці становлять самі собі ніби окрему державу... Вони підкорили собі уже всю Україну, шляхтичу немає волі у власному домі, у всіх містах і містечках й.к.м. (його королівської милості - Авт.) всі уряди, уся влада в руках козаків, вони узурпують юрисдикції і встановлюють свої права" (див. Джерела та документи з історії України до ХХст. -Івано-Франківськ, 1997.-С.37). Державотворча практика українського козацтва, його традиції були засвоєні і творчо використані Б.Хмельницьким у наступний період, коли в ході національно-визвольної війни українського народу, коли було збудовано Українську Козацьку Державу.
Література:
1. Антонович В. Коротка історія козаччини. -К. 1991
2. Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. -К ,1991
3. Апанович О. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі. -К.,1993
4. Боплан Г.Опис України.– К., 1990.–с.691.
5. Виникнення козацтва, його роль у зародженні буржуазних відносин в Україні // Терещенко Ю. Україна і європейський світ. -К.1996.-С. 394-409.
6. Голобуцький В. Запорозьке козацтво.–К., 1994.
7. Крип’якевич І. Історія козаччини. – Львів, 1922.
8. Мицик Ю. Плохій С. Стороженко І. Як козаки воювали. -Дніпропетровськ, 1990
9. Смолій В. Феномен українського козацтва в загально історичному контексті // Український історичний журнал (далі У.І.Ж.).-1991.-№5-С.61-73
10. Українське козацтво: сучасний стан та перспективи дослідження, (матеріали круглого столу). // У.І.Ж.-1990.-№12.-С. 12-29.
11. Щербак В. Джерела формування українського козацтва // У.І.Ж.-1994.-№2-3,-С 12-23.
12. Щербак В. Запорозька Січ як фактор консолідації українського козацтва до середини ХVII ст. // У.І.Ж.-1995.- №5.- С. 66-72.
13. Щербак В. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина ХV – середина ХVІІ ст. –К., 2000.
14. Яворницький Д. Історія запорозьких козаків. - Т. І-К -,1990.
15. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. –К., 1997.