же основних чинників в різних країнах, але в рамках приблизно того самого хронологічного відрізку (ХV-ХVI ст.) виникли й активно функціонували соціальні явища, які мали багато спільних рис у внутрішньому устрої, господарських і військових заняттях тощо. Це і донське, терське, яїцьке козацтво в Росії і таборити в Чехії, і гаренцери (або гранчари) в Хорватії, ускоки й гайдуки в південних слов'ян, румун та угорців. Дослідник українського козацтва професор В.Щербак з цього приводу пише: „Генеза козацтва була закономірним результатом вікової боротьби осілого землеробського населення зі степовими кочівниками в зоні „Великого кордону”, який розділяв європейську та азійську цивілізації. Наявність типологічно послідовних соціальних явищ у Болгарії, Угорщині, Трансільванії, Волощині, Московії свідчать про певні закономірності організації вільної людності, не обмеженої державними правовими нормами. Всі вони виникли розвивались в межах одного хронологічного періоду (ХV – ХVI ст.) і мали багато спільних рис внутрішнього устрою, господарських і військових ханять, соціального становища” ( Щербак В. Українське козацтво: формування соціального стану . Друга половина ХV – середина ХVІІ ст.–К., 2000.–с.248). Отже, подібні явища спостерігаються й на інших континентах у різні історичні епохи, на землях, які опинилися в зоні т. зв. пограниччя. Спільні типологічні риси цього процесу практично ще детально не вивчені. У вітчизняній історіографії цю проблему досліджував Я.Дашкевич. (Див. Дашкевич Я. Україна на межі між Сходом і Заходом ХIV-ХVIII cт.// Записки НТШ. Нова серія.-Львів,І991.-Т.2; його ж Козацтво на Великому Кордоні // Матеріали круглого столу "Українське козацтво: сучасний стан та перспективи дослідження-У.І.Ж.-1990-№12)
"Лише на Великому кордоні -пише Я.Дашкевич-міг виникнути такий феномен, як українське козацтво-окремий стан військового прикордонного населення. Утворення такого стану на будь якому кордоні між західноєвропейськими державами було неможливе" (Дашкевич Я. Козацтво на великому Кордоні // У.І.Ж.-1990.-№12.-С20]
Щодо проблеми т. зв. пограниччя , то тут спостерігається паралель між українським та американським історичними процесами. Американський вчений Фредерік Джексон Тернер пропонував досліджувати американську історію через великий колонізаційний процес, в ході якого Дикий Захід, цей відповідник українського Дикого Поля,"зазнав освоєння та пристосування до осілого цивілізованого побуту. На думку оригінального українського історика із США професор І.Лисяка-Рудницького:
"Теренерова "теза пограниччя" могла б творити дуже плідний методологічний засіб й у вивченні української історії "хоча "... не можна перенапружувати паралель". І далі "Людина пограниччя- пише І.Лисяк-Рудницький - піонер і ковбой стала в багатьох відношеннях репрезентативним американцем. Звичаї та установи, що виникли в умовах пограниччя, забарвили собою весь американський побут... Ці твердження можна з відповідними змінами, прикласти й до української історії, може. навіть з більшим правом ніж до американської. Українською людиною пограниччя був козак, що в 16-17 століттях став репрезентативним типом свого народу [Лисяк-Рудницький І. Україна між Сходом і Заходом // Історичні Есе.-Т. 1 .-К., 1991 .-С. 5-6].
Німецький дослідник козацтва Г.Штекель поставив проблему "пограниччя" як суспільно-історичне явище інтернаціонального масштабу, що характеризується специфічними умовами й організацією життя. В основі цього явища -незвичайні умови життя в постійній непевності й небезпеці, під неухильною загрозою ворожого нападу. Водночас це життя на свободі, поза офіційним суспільством, яке накладає на особистість важкий тягар гноблення. "Пограниччя" витворює свої специфічні форми і структури життя на різних рівнях-економічному, соціальному, політичному і культурному, витворює свій тип людини, який стає домінуючим. Найхарактерніша риса цього типу-поєднання в одній особі виробника і воїна, трудової і військової діяльності, які у феодальному суспільстві закріплювалися за різними станами. Наступна фундаментальна риса "пограниччя" - військова демократія, як форма суспільно - політичної організації і правління, виборність всіх його органів влади і виконавців, визначальна роль громади у вирішенні всіх важливих справ. Ця форма устрою "само породжується" цими специфічними суспільно-історичними умовами.
Професор Н.Яковенко стверджує, що небезпечні умови „пограниччя” вимагали відповідних відносин у внутрішньому житті козаків. „Найперше це мусило бути „група рівних”, – пише Н.Яковенко, – у якій перевага віддається фізичній силі, витривалості й швидкій реакції на небезпеку, а не родовитості чи залежності. Далі – козацька спільнота не могла розділити на „своїх” і „чужих” за етнічною чи якоюсь іншою ознакою, оскільки її членів єднала вища спільність „ми”, протиставлено загрозі ззовні. Врешті почуття „ми” мусило абсолютно подавляти 4кожне конкретне „я”, бо тільки це забезпечувало колективну захищеність і відтак – авторитет ватажків залежав у першу чергу від їхньої здатності виконувати колективну волю групи, що гарантувало конечну в екстремальних умовах єдність у досягненні мети „ (Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVIII ст. – К.. 1997.–с.116-117).
Але при всій близькості українського козацтва до інших "пограничних утворень" це аж ніяк не знімає питання про його своєрідність (феноменальність) у найширшому значенні слова . 3 абсолютною певністю можна сказати, що місце і роль в національній історії українського козацтва цілком унікальна, особлива, що немає аналогів в історії інших народів, в тому числі і тих, які перебували в "ситуації пограниччя". Без перебільшення на певному етапі історичного буття українського народу козацтво, взяло на себе найважливіші завдання, що стояли перед народом, виступило провідною й організуючою силою в боротьбі за національне визволення. Ототожнення в очах зовнішнього світу терміну "українець" і "козак" також свідчило про велику репрезентативну роль останнього в історії України.
Отже, підсумовуючи все вище наведене можемо зазначити основні аспекти ролі козацтва в українській історії.
По-перше: протягом др. пол. ХV-перш. пол. ХVII ст. саме воно відіграло вирішальну роль в господарському освоєнні півдня України.