Таким чином не варто, все таки, ідеалізувати демократичність правління Запорозької Січі, під якою іноді приховувались прояви охлократіі (влада натовпу) справді демократичний принцип виборності на чорних радах, з часом розвинувся у необмежене всевладдя, а відтак і у свавілля. Нерідко вони перетворювалися у слухняне знаряддя в руках досвідчених політиків і спритних демагогів. Не слід заплющувати очі і на існування деяких далеко не позитивних якостей у ментальності запорожців: перевага в шкалі морально-соціальних цінностей особистої свободи над обов'язком перед владою тощо. Отже, підводячи певний підсумок, зазначимо, що структура суспільних інституцій на Запорожжі була надзвичайно простою: Загальна козацька рада (коло) виконувала функції своєрідного законодавчого органу. Кошу, в особі кошового отамана та військової старшини, належала виконавча влада. Кіш, керуючись рішеннями загальної ради, втілював у життя напрямки політики Запорозької Січі в межах своїх вольностей та на міжнародній арені. Закріплення правовими актами меж компетенції цих інституцій не існувало. Вони будували свою роботу на основі звичаєвого права та традицій.

Щодо організаційної структури Війська Запорозького то вона добре представлена на таблиці:

За сучасними мірками Запорізька Січ була „парламентсько – президентською республікою.” Парламентська Січ – „коло” (Рада – складалася з 2 – х „палат”: верхньої – старшинського кола і нижньої – кола черні т.б. рядових козаків. Обрання виконавчої влади, зокрема кошового отамана було спрямовано на те, щоб обрана особа була здатна виконувати колективну волю.

З обов'язками, які виконувала військова старшина, зокрема кошовий отаман, військовий суддя, військовий писар, військовий осаул, військовий обозний, курінний отаман, військовий довбиш, військовий пушкар, військовий тлумач, військовий шафар перевозів, військовий кантаржій та козацьким військовим мистецтвом, озброєнням тощо рекомендуємо ознайомитись самостійно /див. Яворницький Д. .. Т.1.-С. 172-188, Мицик Ю., Плохій С., Стороженко І. Як воювали козаки.-Дніпропетровськ,1990-С.89-96, 106-140/.

Тепер ще одна дуже важлива проблема яка стосується тривалої й тяжкої боротьби на два фронти-проти татар і Османської імперії, яка тоді наводила жах на всю Європу, і проти експансії шляхетської Польщі й католицизму, за спиною якої стояв Ватікан і весь табір контрреформації. Важливо вказати, що як перший, так і другий аспект цієї боротьби були тісно пов'язані з масштабними процесами й подіями, що відбувалися в Західній Європі, й мали для них безпосереднє значення. Так, козацькі війни з турками і татарами в масштабах континенту були, зрештою, не чим іншим, як однією з ланок всеєвропейської боротьби з османською агресією, яка в др пол. ХVI ст. на початку ХVПст. залишалася однією з найгостріших проблем військово-політичного життя Європи. Турки володіли тоді майже всією Угорщиною, впритул підійшли до Відня, нависли над Італією, розширивши воєнні дії по всьому Середземноморському басейну, до Іспанії включно. Турецька агресія дійсно ставила під загрозою весь розвиток Європи. Історія українського козацтва містить чимало славних сторінок, пов'язаних з його тривалою героїчною боротьбою проти татаро-турецьких нападників. Козаки не обмежувалися лише оборонними функціями, але й самі здійснювали сухопутні й морські походи на Крим та Туреччину, де руйнували побережні укріплення, визволяли з полону невільників, захоплювали військові трофеї тощо. Найбільшого розмаху козацькі походи досягли в першій чверті ХVІІст., викликаючи широкий відгомін у різних країнах Європи. В 1604р. запорожці зробили успішний похід на анатолійське узбережжя Туреччини і атакували кілька міст, а через два роки захопили й зруйнували Варну-в той час одну з головних турецьких фортець на Чорному морі. В 1608р. вони зруйнували татарську фортецю Перекоп, а на наступний рік напали на турецькі придунайські фортеці Аккерман, Кілію та Ізмаїл. В 1614р. вперше зазнав нападу Трапезунд в Малій Азії і був захоплений Синоп, а через рік козаки з'явились під турецькою столицею Константинополем і спалили її портові причали на очах у султана та його двору. В 1616р. було здобуто найстрашніший невільничий ринок у Криму-Кафу, звільнивши тисячі невільника. З 1616 року козацькі походи очолював гетьман П.Сагайдачний, котрий уславився багатьма діяннями, зокрема походом на Москву 1618р., а особливо, битвою під Хотином 1621р., де він з 40-тис. козацьким військом врятував Річ Посполиту від неминучої поразки в турецько-польській війні. Доречі, гетьман П.Сагайдачний із військом Запорозьким вступив до заснованої в Західній Європі "Ліги християнської міліції", яка ставила своїм завданням вигнати мусульманських завойовників з Європи. Загальновідомі спроби залучити козацтво до антитурецьких коаліції австрійським імператором Рудольфом ІІ та папою римським Климентом VІІІ. (див. Кордуба М. Проба австрійського посередництва між Хмельницьким і Польщею // Записки НТШ.-1908.-Т.84.-С. 5-32).

Справа дійшла до того, що в 1618р. султан скликав спеціальну нараду на якій обговорювалися термінові заходи по обороні від козацьких нападів. Венецький посол Х.Вальєр доповідав, що "турки доведені до краю нападами козаків, які стали для них надто болючими". Інший венецький посол у Стамбулі С-Контаріні свою розповідь про козацькі похода на Туреччину завершив таким цікавим резюме: "І недалеко вже той день коли всюди будуть поважати країну і хоробрість цього народу" (див. Наливайко Д. Названа праця.-С.106). Необхідно підкреслити і те, що козацькі війни з турками і татарами мали велике значення і для пробудження національної свідомості українського народу як писав І.Франко:

"почуття самосвідомості сильно пробуджувалося в широких масах, головним чином, під впливом частих героїчних козацьких походів у Крим. Малу Азію, Варну, Стамбул з метою боротьби з турками і татарами, і звільнення християнських полонених, під впливом таких героїчних справ, як Хотинська війна 1621 року ( Франко І. Характеристика руської літератури ХVІ-ХVIII ст.).

Десь