“Традиційне скотарство українського населення Галичини” (кінець XIX – перша половина XX ст.): деякі історіографічні аспекти.

Традиційне скотарство – це одна з небагатьох тем в українській етнологічній науці, яка поки що остаточно ще не стала предметом окремого монографічного дослідження, проведеного на основі загально-українського фактичного матеріалу.

Наявні розвідки – це, як правило складові наукових і навчальних видань, причому, порівняно з рівнем з’ясування етнографічних особливостей інших явищ матеріальної культури, традиційне скотарство українців висвітлено в науковій думці значно слабше.

Зокрема, на сучасному етапі розвитку української етнології дослідження традиційного скотарства в Україні зорієнтовано перш за все на з’ясування його регіональної специфіки.

Завдяки зусиллям В. Кубійовича [ ], Ю. Гошка [ ], М. Мандибури [ ], М. Тиводара [ ] та інших учених найкраще вивчений регіон Українських Карпат. Із цього приводу (погляду) на особливу увагу заслуговує монографія М. Тиводара «Традиційне скотарство Українських Карпат другої половини XIX першої половини ХХ ст.: історико-етнологічне дослідження.» (Ужгород, 1994), яка є першим в Україні комплексним дослідженням скотарської традиції населення окремого краю.

Цінність зазначеної праці полягає в тому, що в ній уперше в українській етнологічній науці розроблено методику аналізу функціонування скотарської галузі як складника народної культури.

Заслуговують на увагу етнографічні матеріали про традиції скотарства, зафіксовані дослідниками на теренах лісової зони Білорусії і Росії, зокрема опрацьовані вченим Д. Зеленіним матеріали Російського географічного товариства, публікації І. Єремича, Ю. Крачковского, М. Никифоровського, М. Довнар-Запольського, І. Сердюка, Є. Романова [ ] .

Ці праці, матеріали яких містять відомості котрі значно розширюють нашу дослідницьку тематику, доповнюють конкретним фактажем, при цьому дозволяють зв’ясувати етнокультурну специфіку цього виду заняття у сусідніх братніх народів.

Безпосередньо щодо Галичини, то наукову вартість мають статистичні дані про поголів’я домашніх тварин, опубліковані у різних довідкових виданнях.

Із цього погляду особливу цінність містять матеріали перепису худоби проведеного в 1900 році (868 тис. коней, ВРХ – 2 млн. 178 тис., овець – 437 тис., безрога – 1 млн. 254 тис. – Bujak Francisch. Galicija, том 1, с. 314). На підставі названих статистичних даних цих джерел можна з’ясувати як масштаби так і тенденції розвитку скотарства в східній Галичині в і пол. ХІХ на початку ХХ століття.

Цікавими і важливими також є такі статистичні довідники австрійського періоду, а зокрема: Цsterreichische Statictik, B.44, №I. Wien, 1895, ст. XIV-XV,) (Rocznik statystyki Galicji, r III, 1890-1891, Lwуw, 1891).

Важливим джерелом є преса того пероіду - газети “Rolnik”, “Діло”, “Батьківщина”, “Господар и промышленник”, “Свобода”, збірники комісії НТШ, що доповнюють повноту картини дослідження (“Діло” – 1912, ч. 5-7, с. 5-45. Д. 46 ). - 31 грудня 1900 p. у Східній Галичині - 2 млн. 297 тис. українців., (62,5 %), поляків - 1, 618000 (33,7 %), євреї- 12,8 % (619 тис).

Загалом публікації другої половини ХІХ-початку XX ст. цінні тим, що вони містять значну кількість фактичних даних різного характеру: статистичні відомості, економічні розрахунки, описи народних способів утримування домашньої худоби, її годівлі, догляду за нею, а також конкретні пропозиції щодо покращення функціонування селянських господарств.

Водночас для більшості цих робіт характерні суттєві недоліки - вивчення явища у статистиці, домінування емпіричного підходу, відсутність історико- етнографічного аналізу. Крім того, при досить детальному висвітленні специфіки /стійлового утримання/ домашніх тварин у згаданих працях майже зовсім немає інформації про організацію та ведення пастівницького господарства.

У XX ст. накопичення етнографічних першоджерел продовжувалось про традиційне скотарство українців Галичини. Усвідомлення етнологами незворотності зникнення багатьох явищ традиційцної культури зумовило активізацію їхніх зусиль задля збору польового автентичного матеріалу. (Франко І. Я, Шухевич В. "Гуцульщина", Гнатюк В., Вагилевич І.)

Щодо статистичних даних цього періоду, то вони дають чітку динаміку розвитку скотарства в Галичині загалом і конкретно по кожному із 3-х воєводств 1921 р. -847.923. (худ) 1927 -876, 546 тис. худоби); ("Gros gmjnu meisku" 1928, № 16, с. 11-Тернопільське воєводство: 1921р. - 364, 643 худ., 1927 p.-429, 603 худ.

В цих матеріалах "Wiadomoњci statyistyczne 3 Rуwnego urzedu statycznego" 1928 (9), № 7, S 219; - кількість корів , овець, свині в Станіславському воєводстві на 30 XI 1927; "Wiadomoњci statystyczne 3 Rownego urzedu statycznego" 1928 (9), №7, S 219; - кількість корів, овець, свині в Станіславському воєводстві на 30 ХІ 1927; “Wiadomoњci statystyczne 3 Rуwnego urzedu statystychnego” , 1930, №2, S. 44., 45.

Певна статистична інформація міститься у кооперативних вістниках (30-х років XX ст), щодо корисних порад ведення скотарства у формі кооперативу, особливо молочарство ("Економіст", 1910-1913; "Кооп. Республіка", “Кооп. Молочарстві” - орган краєвого молочарського союзу “Маслоюзу”.

Слід відзначити праці таких дослідників, як Кравця М. М, (1959) [ ], Ковальчак Г. І. (1988) [ ], Задорожнього В. Є. (1989) [ ], І. К. Васюти "Соц.-ек. відносини на селі ЗУ до возз'єднання (1918-1939) - Львів, видавниче об'єднання "Вища школа".-1978 (фактаж, соц.-ек. іст. Села), В. Осечинський, (1954), [ ] С. М. Злупко (1960 p.) [ ], Л. Я. Корнійчук (1957) [ ], І. У. Компанієць [ ], Свежинський В. П. "Аграрні відносини у Західній Україні в кінці ХІХ-на початку XX ст. - Львів, 1966., Герасименко М. П. Аграрні відносини в Галичині в період кризи панщиного господарства. - К., 1959., що в радянський час займались проблематикою соціально-економічних відносин,