До таких дій належать, зокрема, прийняття у вересні 1990 року "Декларації Товариства закарпатських русинів про повернення Закарпатській області статусу автономної республіки". Суть "декларації" зводилася до того, що голослівно заперечується правильність і законність усіх законодавчих актів Верховних рад СРСР і УРСР 1945 –1946 рр. про воззєднання закарпатської України з Радянською Україною і єдино законни і чинним сьогодні визнається Мюнхенсьек рішення (популярно "мюнхенська змова") Німеччини, Італії, Франції й Англії від 29-30 вересня 1938 року, про розчленування Чехословацької Республіки і створення внаслідок цього 8 жовтня 1938 року автономної Підкарпатської Русі у складі тієї ж Чехословаччини. Мишанич. О. Ідейні витоки новітнього "карпаторусинства". - "Карпаторусинство" – історія і сучасність. – К., 1994 р. Загалом же Карпатоукраїнська держава 1938-1939 років для ідеологів політичного русинства не існувала, вони вважали. що її створили галичани і українські емігранти. Галичофобія і українофобія стали наріжним каменем в ідеології і практичній роботі політичного русинства. Керівників Товариства підкарпатських русинів підтримали представники інших національно-культурних товариств Закарпаття (спеціальну декларацію прийнято в січні 1991 року). За словами одного з керівників Товариства угорської культури Закарпаття Д. Кевера, треба виходити зтого, що "не вчені, не політики мають визначати хто до якої нації належить. Це може визначати лише той, хто має на це право - сама людина, сам субєкт. Якщо є певна кількість людей, які визнають себе русинами, ми свято визнаємо за ними це право... Якщо... політикани не визнають права русинів, то можливо, черга дійде і до нас (угорців)". Віднянський С. Прояв "Закарпатського сепаратизму"? //Політика і час. – 1993 р., №12 – стр. 55

Із "Декларацією про автономний статус Закарпаття" виступило також 17 липня 1991 року Товариство угорської культури Закарпаття, яке зібралося у с. Вилок на відзначення традиційного свята памяті Ференца Ракаці II. Цей інтерфронт по-закарпатськи і шоу з автономією закінчилися тим, що лідери Товариства підкарпатсьикх русинів влітку 1993 р. підпільно створили й проголосили свій уряд – "Временное правительство Подкарпатской Руси", до якого крім громадян України ввійшли також громадяни Словаччини й Угорщини. Олекса Мишанич заявляє, що "місцеве москвоцентристське керівництво області напрочуд добре порозумілося з новим "временным правительством", співпрацює зним і навіть виділило для Премєр-Міністра автомашину марки "Таврія". Мишанич О. Політичне русинство – українська проблема. – К. , 1996 р., ст.7 Різні "декларації", "заяви", "протести", "звернення" лідерів Товариства Підкарпатських Русинів, премєра та міністрів "Временного правительства Подкарпатской Руси" до папи римського, генерального секретаря ООН, Президентів Клінтона, Гавела, Ковача, Генца, Єльцина, Кравчука, Кучми та інших заполонили сторінки газети "Подкарпатська Русь". Проти України висуваютьяс несусвітні звинувачення, вимоги і претензії: повернути Закарпаттю статус автономної республіки, визнати закарпатців окремим народом – русинами, відмовитися від української літературної мови, створити кілька окремих русинських мов тощо.

На першому етапі своєї діяльності "Общество Подкарпатских Русинов" хилилося до Чехо-Словаччини, виношувало задум про повернення історії на рівень 1938 р. Після тривалої дискусії в пресі газета "Закарпатська Правда" від 28 грудня 1990 р. відзначила, що кінцевою метою цього товариства є "повернення колишньої Підкарпатської Русі, тобто нинішньої Закарпатської області УРСР до складу Чехословаччини". Мишанич О. Політичне русинство – українська проблема. – К, 1996 р., ст.8 Голова Республіканської партії Чехо-Словаччини доктор Мирослав Сладек, перебуваючи на Закарпатті у березні 1992 р., заявив: "Це не Україна, а частина Чехо-Словацької Республіки". Там же. Після розпаду Чехо-Словаччини ця орієнтація відійшла на другий план. Та все ж у Словаччині діють сили на підтримку політичного русинаства на Закарпатті. Громадянин Словаччини Тібор Ондик єміністром закордонних справ "Временного правительства Подкарпатской Руси", а премєр і міністри цього "правительства" користуються послугами послугами братиславського і кошицького телебачення і радіо для роздування антиукраїнської пропаганди. У грудні 1994 р. Тібор Ондик офіційно звернувся до Президента Російської Федерації Б.М.Єльцина із заявою скаувати договір між СРСР і Чехословаччиною від 29 червня 1945 р. про воззєднання Закарпаття з Україною. Органи Закарпатської області цього "документа" не помітили.Мишанич О. Політичне русинство – українська проблема. – К.,1996 р. , ст..9

На думку О. Мишанича, за чеською, словацькою і угорською ширмами ховаються справжні і більш потужні сили, зацікавлені не стільки у відновленні Підкарпатської Русі і створенні нового, четвертого східнословянського народу, скільки у розвалі всієї України і в перекроюванні політичної карти Європи.Там же.

Розділ IV.Особливості Закарпатської області, які мають вплив при вирішенні проблем у цьому регіоні.

На відміну від інших західних областей, які в цілому є моноетнічними, Закарпатська область вирізняється багатоетнічністю. Крім того, автохтонне населення області зберігає не тільки загальноукраїнську самосвідомість, а й місцеву русинську. Особливість українців-русинів у тому, що вони тривалий ча були відірвані від свого національного ядра, а потрапивши у 1945 р. до складу України зазнали тяжких економічних, соіальних, культурних утисків. Причому навязування закараптському населенню тоталітарного радянського способу життя здійснювалося через українізацію, яка офіційно проголошувалося як наближення закарпатських українців до основного масиву національної культури. Однак через насильницький характер українізації вона нерідко викликала внутрішній опір і