РУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ

(17(29).09.1866 р. - 24.11.1934 р.)

Грушевський Михайло — видатний український істо-рик, визначний організатор української науки, українсь-кий політичний діяч і публіцист.

Народився в м. Холмі (тепер Хелм, Польща) у родині педа-гога-славіста із старовинного духовного роду. Дитячі роки про-вів у Ставрополі і на Кавказі. Скінчив курс тіфліської гімназії та історико-філологічного факультету Київського університету (1890 p.). Після закінчення університету був залишений у ньо-му стипендіатом кафедри російської історії. Дістав ступінь ма-гістра (дисертація «Барське староство», 1894 p.).

За рекомендацією В. Антоновича у 1894 р. очолив кафедру всесвітньої історії Львівського університету. Тут він протягом 19 років читав курс історії України. Став директором істори-ко-філософської секції, а незабаром (1897 р.) — головою Нау-кового товариства імені Шевченка (НТШ). Головою НТШ Гру-шевський лишався до 1913 р. На цій посаді він розгорнув надз-вичайно енергійну діяльність, головним змістом якої стало намагання реорганізувати НТШ на зразок академії наук;. Ство-рив у Львові цілу наукову школу істориків України. Серед її представників найбільш відомі — С. Томашівський, О. Терле-цький, М. Кордуба, І. Крип'якевич, В. Герасимчук, І. Джеджо-ра, І. Кравицький. До співробітництва в НТШ був залучений І. Франко. В 1898 р. Грушевський став одним із редакторів за-снованого ним спільно з Франком «Літературно-наукового віс-ника» , навколо якого згуртувалися кращі українські літературні

сили того часу. Був одним з організаторів Національно-демок-ратичної партії Галичини.

У 1898 р. у Львові вийшов друком перший том монумен-тальної «Історії України-Руси». Грушевський у подальшому го-тував до друку наступні томи видання «Очерка історії українсь-кого народу». Під'впливом М. Максимовича, М. Костомарова, М. Драгоманова, В. Антоновича та інших українських мислите-лів Грушевський обгрунтував свою концепцію історії України як самостійного процесу історії народу, що відбувався окремо від його сусідів і відрізнявся особливим політичним, господар-ським і культурним життям. До підвалин української політич-ної історії вчений поклав паростки державності, права та куль-тури українського народу. Український історико-політичний процес у його творах збагачується історією державотворення, історією права, судівництва, культури, освіти, релігії, господар-ства тощо.

Політичне державне життя Грушевський вважав важливим, але не єдиним і не найвирішальнішим чинником становлення будь-якої нації. Більш того, аж до початку визвольних змагань 1917—1920 pp. у його політичній доктрині відчувався пріори-тет соціальних цінностей над державно-напіональними ін-тересами. І лише згодом він віддав перевагу державно-політич-ним чинникам.

Політична ідеологія Грушевського не обмежувалася лише політичною історією. Йому належить значний внесок у конце-птуальне збагачення таких категорій, як політична історія, політичний процес, політичні інститути, політична культура тощо.

Завдяки Грушевському значний крок вперед зробив україн-ський конституціоналізм. Багато в чому мислитель виходив з конституційних засад М. Драгоманова і Кирило-Мефодіївсько-го братства, але значно збагатив їх з урахуванням нових до-сліджень вітчизняної, російської та світової конституційної ду-мки.

Конституційний проект Грушевського 1906 р. передбачав: децентралізацію держави з наданням місцевим територіям ши-рокої національної чи територіальної автономії; парламентське правління; поділ влади не лише за класичною горизонтальною схемою (законодавча, виконавча, судова), а и по вертикалі — у регіонах влада належить обраним шляхом загального, прямо-го, безпосереднього і таємного голосування національно-тери-торіальним сеймам, а у центрі — парламенту, сформованому місцевими сеймами; чітке визначення державного характеру національних окраїн, їх територій, прав та свобод людини і громадянина.

Після революції 1905—1907 pp. Грушевський побував у ба-гатьох містах Наддніпрянщини, Слобідської та Південної Ук-раїни. Переніс до Києва видавництво «Літературно-наукового вісника» та інших українських журналів, став ініціатором ство-рення українського наукового товариства. УВІЙШОВ до складу керівництва Товариства українських поступовців (таємної по-літичної надпартійної організації українців).

З початком Першої світової війни Грушевський переїхав до Відня, а звідти до Італії та Румунії. У листопаді 1914 р. поверну-вся до Києва. Звинувачений царськими властями в шпигунстві на користь Австро-Угорщини, був заарештований і висланий до Симбірська. Тільки завдяки клопотанням Російської Академії наук йому вдалося переїхати до Казані, а потім до Москви й ве-сти наукову роботу.

У березні 1917 р. примкнув до Української партії соціаліс-тів-революціонерів. Його було обрано головою Української Центральної Ради.

Увесь час, протягом якого Грушевський очолював Цент-ральну Раду, він відстоював ідею національно-територіальної автономії України, перебудови Росії на федерацію республік з наданням широких прав національним республікам. І лише су-ворі історичні реалії — жовтневий переворот 1917 р. у Петро-граді, конфлікт з російським більшовицьким урядом, укладення Брестського миру, фактична окупація території України війсь-

ками Росії, а потім Німеччини та Австро-Угорщини — змусили Грушевського змінити орієнтири в українському державотво-ренні і перейти на позиції самостійництва України. Конститу-ційна комісія, що була створена відразу ж після проголошення Української Народної Республіки (УНР) і очолена Грушевсь-ким, підготувала проект Основного закону, побудованого на кращих демократичних традиціях того часу. 29.04.1918 р. проект Конституції був затверджений, але через гетьманський перево-рот не набрав чинності.

Гетьманський переворот поклав край державній діяльності Грушевського. Він деякий час перебував на нелегальному поло-женні у Києві, а в березні 1919 р. виїхав за кордон.

Проживаючи в Празі, Берліні, Женеві, Парижі, Відні та Ба-дені, опікувався справами Української партії соціалістів-рево-люціонерів, уважно слідкував за політичним й культурним жит-тям в Україні, займався науковою роботою. Створив у Відні Український соціологічний інститут — ідеологічний центр української еміграції, організовував видання науково-політич-них журналів. У 1924 р. ВУЦВК дозволив Грушевському повер-нутися до Києва для наукової праці. Того ж року він обирається академіком ВУАН, очолює наукову кафедру історії України, ряд комісій і секцій Академії наук, бере участь у редагуванні журналу «Україна», «Записок історико-філологічного відділу ВУАН», «Наукового збірника», «Студій з історії України».

У березні 1931 р. Грушевський був викликаний до Москви,