ЗМІНИ В СУСПІЛЬНОМУ ЛАДІ

Визвольна війна внесла певні зміни у суспільні відно-сини. Майже вся тодішня українська етнографічна тери-торія фактично була визволена від польського панування. З відступом козацьких військ наприкінці 1648 р. частина української території — Волинь і Галичина — знову була захоплена польськими військами.

Незважаючи на вигнання польських магнатів і шлях-ти, а також тієї української верхівки, яка підтримувала поляків, поділ на панівні та залежні верстви в Україні залишився.

Панівний стан. Польську знать як пануючий стан за-мінило козацтво, середнє та дрібне українське шляхетство.

Козацька служба, хоч і давала значні привілеї, була важ-кою, а часто і недоступною для населення. Щоб її відбува-ти, крім здоров'я, треба було мати відповідні матеріальні засоби. Ось чому ми зустрічаємо в тогочасних документах дані про те, що бідних у козаки не записували, що до них зараховували тільки заможних селян. Але такі вимоги ставилися лише перед тими, хто вступав в реєстрове ко-зацтво.

У роки війни козаки складали приблизно половину на-селення України.

У ході Визвольної війни зміцнюється становище козац-тва як окремого суспільного стану. Зборівський договір був юридичною основою оформлення козацтва в привілейова-ний стан з своїми правами, адміністрацією, судами. Скла-дання реєстру було однією з ознак цього оформлення. Знач-но розширилась територія, на якій мали право жити коза-ки. Привілеї козацтву були підтверджені королівськими грамотами, Білоцерківським договором 1651 р., москов-ським урядом у "Березневих статтях" 1654 р., у царських жалуваних грамотах.

Зміни в козацькому стані могли відбутись тільки внаслідок його фактичного панування в Україні. Слід відзна-чити, що цей новий привілейований стан відіграв прогре-сивну роль в історії України. Неабияке значення мало те, що в період свого формування козацтво як стан не було таким замкнутим, як інші привілейовані стани. Воно не було однорідним, до нього входили як заможні, так і ря-дові козаки.

До заможних перш за все належали козаки, які були реєстровцями до війни. Вони склали основу козацької стар-шини. Групою, близькою до реєстровців, були колишні "ви-пищики"* та драгуни, які під час боїв переходили на бік повстанців.

Згадані вище групи складали близько 50 відсотків всього реєстрового війська.

Війна внесла значні зміни у склад козацької старшини. Деяка її частина воювала на стороні польсько-шляхетсь-кого війська. В ході війни частина довоєнної реєстрової старшини загинула або з різних причин відійшла на дру-гий план. Козацька старшина значно поновилася за раху-нок дрібної української шляхти та рядового козацтва. Ця частина старшини відрізнялась від довоєнної своїм мента-літетом: палким прагненням до незалежності України. Нові висуванці з козацтва створили оточення геть-мана, а тому стали впливати на внутрішню та зовнішню політику.

За соціальним становищем старшина в роки Визволь-ної війни єдиною верствою не була. Кожна група козаць-кої старшини мала свої економічні можливості, свої тра-диції і т. ін.

Відомостей про старшинське землеволодіння в роки війни збереглося дуже мало. Напевно, частина старшини володіла фольварками та хуторами. Проте, в силу ряду причин, старшинське землеволодіння не могло бути розви-нутим. По-перше, до нього негативно ставилися рядове козацтво та селянство, яке тільки-но звільнилося від гніту польсько-шляхетських землевласників. По-друге, козацьке господарство, в тім числі і заможне, було мало пов'язане з ринком, особливо із зовнішнім, куди могли йти продукти сільського господарства. Більше уваги заможні козаки приділяли промислам: дігтярному, мукомельному, селітря-ному тощо.

Безперечно, козацька страшина збагатилася за рахунок великої воєнної здобичі. Козацтво дедалі більше поділя-лося на два протилежні табори — старшину, яка захопила в свої руки основні матеріальні блага та політичну владу, і рядове козацтво, яке ними не користувалося.

До панівної верстви належала також українська шлях-та. Шляхетський стан до війни мав найбільше привілеїв, він був економічно пануючим, зосереджував у своїх руках політичну владу. В ході війни тут сталися значні зміни.

Хоча в королівських грамотах, універсалах гетьмана, Зборівському, Білоцерківському та Переяславському дого-ворах вказувалось на збереження привілеїв шляхти на майнове володіння, все ж вона втрачає свій вплив в україн-ському суспільстві. Це сталося в силу декількох причин.

Як відомо, польські магнати і шляхта, які володіли ве-ликими маєтками, були вигнані з України або знищені народом. Одна частина української шляхти поділила долю польської, а друга частина, головним чином дрібна шляхта, брала активну участь у Визвольній війні, щоб після неї зайняти привілейоване місце у суспільстві. При пануючих у Речі Посполитій порядках, коли політичну владу узур-пували магнати, а дрібна шляхта втрачала навіть свої не-великі земельні володіння, які різними шляхами потрап-ляли до магнатів, коли українство і православна віра всіля-ко принижувались, українська шляхта не могла здійснити свої прагнення, її наміри збігалися з поглядами і ділами козацької старшини. Отже, українська шляхта, перебува-ючи у Війську Запорізькому, переходила на платформу козацької старшини, зливалася з нею станово і політично.

190

Панівним станом в Україні були також верхи православ-ного духовенства, права яких в роки війни значно розши-рилися. Православ'я стало в Україні єдино визнаною офі-ційною релігією. Цьому сприяла та обставина, що одним із гасел, під якими велася Визвольна війна, була боротьба за православну віру. Духовенство було добре організованим станом, що спирався на вікові традиції. Православна Церква мала ряд суттєвих привілеїв і прав, які не раз підтверджував у своїх універсалах гетьман.

Вище церковне і монастирське духовенство в ході війни одержали нові володіння за рахунок католицької Церкви і шляхти. Зміни в Україні мало торкнулися церковного та монастирського землеволодіння. Селяни, що проживали на цих землях, як і раніше виконували для монастирів тру-дові повинності, сплачували натуральні оброки.

Залежні верстви. В цьому