Основою козацького стану була служба у Війську Запо-різькому, за яку служиві отримували землю без податків з неї, різні привілеї в торгівлі, право виробляти для власного споживання горілку. В той же час рядові козаки повинні були виконувати різні повинності на користь Війська За-порізького.

Часто в документах про козацькі привілеї і права відзна-чалося, що селяни мають перебувати у підданстві і вико-нувати свої повинності. Мова йшла про селян, які не при-єдналися до козацтва, не потрапили до реєстру. А таких була значна більшість серед залежної верстви. Доля їх склалася по-різному.

191

На території, зайнятій польськими військами, селяни знову попадали під панський гніт. На козацькій території становище селянства було кращим. Хоч у різних універ-салах та договорах визнавалось право шляхти на експлуа-тацію селян, проте фактично цього не було. В деяких уго-дах ми зустрічаємо намагання гетьмана захистити селян від панського гніту, але взагалі гетьман і старшина стояли не за ліквідацію повинностей селянства, а за пільги для нього, за деяке полегшення його долі. На козацькій тери-торії селяни не відбували ніяких повинностей, вони були переведені на так званий чинш (оброк). Селяни при цьому були особисто незалежними, мали право переселятися з місця на місце, користувалися певним захистом з боку дер-жави. Таким чином, чинш становив собою натуральну та грошову ренти.

За формою економічної залежності селяни поділялися на державних та панських. Юридичне основна маса селян в роки війни належала до державних підданих, їхнє ста-новище було набагато кращим від становища панських селян. Займаючи землі, конфісковані у польських магнатів і шляхти, вони виконували певні повинності і виплати на користь Війська Запорізького. До них, насамперед, належа-ли обов'язки забезпечувати козацьке військо транспортом, постоєм та провізією. Панські селяни несли більші повин-ності, але і для них була ліквідована панщина. Державні селяни були зрівняні у правах з міщанами. У всіх селах були вибрані війти, їх часто в документах селян також називають "міщанами".

Селянин міг продавати і купувати землю, дарувати її, передавати в спадщину, кидати одні ділянки землі і зай-мати інші, оскільки землі на той час було вдосталь. Селян-ське середовище не було однорідним. Серед селян були більш заможні, які користувалися найманою працею, а були й такі, що ледве могли прогодувати свою родину.

Міське населення. Певні зміни відбулися в правовому

192

становищі міського населення. Не лише низи, але й заможні групи населення, в тому числі й представники міської адміністрації брали активну участь у Визвольній війні.

В результаті ліквідації порядків, установлених в Україні польсько-шляхетською владою, у складі населення міст сталися зміни.

Тут значно зросла кількість козаків. Ця частина міського населення, користуючись привілеями, займалася також ремеслом і торгівлею. Інші ж міщани продовжували відбу-вати ряд повинностей. В багатьох містах козаки станови-ли більшу половину населення, і козацька адміністрація вирішувала всі питання міського життя.

Оскільки були ліквідовані королівські та приватновлас-ницькі міста, більшість з них захотіла отримати магдебурзь-ке право. Міста, які мали право на самоврядування з давніх часів, називалися магістратськими, міста, яким це право було надане гетьманськими універсалами, отримують назву ра-тушних. Якщо відносно перших можна говорити про пев-не самоврядування, то в ратушних містах воно було фікцією. Козацька старшина часто не визнавала органи міського самоврядування і активно втручалась в їхню ді-яльність. Гетьман змушений був вставати на захист таких міст. Так, з7 1650 р. він видає універсал Ніжину з приводу зловживань там старшини. Заборонялось будь-кому щось брати з міщан "над слушність і звичай", наказувалось по-важати міський уряд.

Привілейоване становище займали в містах і купці. Польські купці, яких і до війни було не дуже багато в укра-їнських містах, залишили Україну. Вимушені були по-кинути українські міста і євреї. В Зборовському договорі є навіть спеціальний пункт про заборону євреям займати-ся промислами і торгівлею в Україні. Це позбавляло україн-ських купців від конкуренції не тільки на внутрішньому, але й на зовнішньому ринках. Часто купці висувались на вищі посади в органах міського самоврядування.

193

походу тощо. До їхнього відання переходили питання будівництва укріплень у містах, насамперед у полкових адміністративних цент-рах. Резиденція полковника огороджувалася частоколом зі сторо-жовими вежами, навколо якого насипався земляний вал із ровом.

Полковники мали повноваження надавати козацькій старшині земельні посілості. З часом їх отримували не тільки воїни, а й духів-ництво, шляхта, особи, наближені до полковника. В такому разі право володіння землею мало бути підтверджене гетьманським уні-версалом чи царською грамотою. Володіння землею впродовж 10 років надавало право стати її власником.

До компетенції полковників входило також надання дозволу старшині, шляхтичам, духівництву засновувати слободи й хутори на незайманих землях, будувати млини тощо. Прохання про такі на-дання іноді адресувалися гетьманові, а задовольнялися з відома і за згодою полковника.

Контролювали полковники й акти купівлі-продажу землі, що обов'язково скріплювалися їхнім підписом.

Наступним за ієрархією посадовцем у полку був осавул. У кожно-му полку посаду осавула обіймали дві особи. Перший — виконував поліційні функції, проводив слідство, виконував вирок. Другий — безпосередньо допомагав полковникові у його військових справах.

Повноваження хорунжого обмежувалися зберіганням та охоро-ною військових символів полку — корогви та значка.

На посаду писаря призначалися освічені люди із цивільних