Отже, на час укладення українсько-російського догово-ру 1654 р. Україна була незалежною державою, що мала свою державно організовану територію.

Березневі статті 1654 р. юридичне затвердили цей факт.

Органи влади та управління. На початку Визвольної війни вищим органом влади була Військова рада Війська Запорізького. В цьому проявився зв'язок між органами державної влади, які формувалися, і військово-адміністра-тивним ладом Запорізької Січі, і відбивалось те, що націо-нально-державне самовизначення України здійснювалось в умовах збройної боротьби.

До компетенції Військової ради входило вирішення най-важливіших державних питань як воєнних, так і політич-

195

них: вона вибирала гетьмана і генеральний уряд і мала право їхнього усунення, вирішувала всі питання зовніш-ньої політики, відсилала посольства, приймала послів, здій-снювала правосуддя. Право на участь в ній мали всі козаки.

Починаючи з 1649 р., Військова рада скликається рідко. Є відомості про одну раду в 1650 р., дві — в 1651 р., декіль-ка — в 1653 р. і ще одну (останню) в січні 1654 р. — в Переяславі.

Одночасно з падінням ролі Військової ради зростає зна-чення старшинських рад. І хоча це був дорадний орган при гетьмані, його рішення були обов'язковими для нього.

Система управління складалася з трьох ступенів: Гене-рального, полкового та сотенного урядів.

Генеральний уряд був центральним органом управлін-ня. Він очолював всю систему управління і був постійно діючим органом.

Генеральний уряд обирався Військовою радою. Очолю-вав Генеральний уряд гетьман: як глава держави, вищий суддя та верховний головнокомандуючий, законодавець, оскільки він видавав універсали — нормативні акти, обо-в'язкові для виконання на всій території України.

Генеральний уряд був вищим розпорядчим, виконавчим та судовим органом держави.

Окрім гетьмана, до Генерального уряду входили гене-ральні старшини, які керували окремими галузями управ-ління.

Найближчою до гетьмана державною особою був гене-ральний писар. Він керував зовнішніми відносинами та канцелярією, через яку проходили всі документи як до гетьмана, так і від нього.

Генеральний обозний, генеральний осавул та генераль-ний хорунжий займались військовими справами, відпові-дали за боєздатність війська та його матеріальне забезпе-чення.

Генеральний бунчужний охороняв знаки гідності геть-

196

мана та Війська Запорізького, а також виконував окремі доручення гетьмана.

Генеральний суддя був вищою апеляційною інстанцією за відношенням до полкових та сотенних судів.

Генеральний підскарбій очолював фінансову систему держави.

Перераховані державні особи складали раду генераль-ної старшини, яка з часом витісняє Військову раду.

Місцеве управління здійснювали полкові та сотенні уряди, також виборні особи в містах і селах.

Полковий уряд складався з полковника та полкової ради, яка обирала полкову та сотенну старшину. Часто полков-ники узурпували в своїх руках всю владу на місцях і ігно-рували полкові ради, а іноді, навпаки, полкові ради рішуче впливали на діяльність полковників, перешкоджали їхньо-му свавіллю і навіть усували їх з посади. До полкової ради входили обозний, писар, суддя, осавул і хорунжий. На та-кому ж принципі будувалась сотенна адміністрація. Сотен-ний уряд очолював сотник. Йому допомагала сотенна адмі-ністрація: осавул, писар і хорунжий. Судові функції в сотні виконував городовий отаман.

Міста мали свою адміністрацію, її влада не поширюва-лася на козаків. У селах війти управляли селянами, а ота-мани — козаками. Не збереглося жодних законодавчих актів, за якими можна було б установити функції цих органів управління. В основу їх діяльності, треба гадати, були покладені традиції та звичаєве право.

Податки та фінанси. Для утримання апарату влади та управління потрібні були кошти. З цією метою прово-дився збір податків. Вони збиралися з селян та міських жителів. Козаки від податків звільнялися, що було їхнім давнім привілеєм.

З визволенням України з-під польсько-шляхетської влади і утворенням самостійної держави її фінансова по-літика набула суверенного характеру. Якщо до 1648 р. усі

197

податки в українських землях йшли в казну Речі Поспо-литої, то віднині вони направлялися до скарбу (казни) Війська Запорізького, який стає загальнодержавною каз-ною. Податками та казною відав генеральний підскарбій, що входив до Генерального уряду.

Крім податків, існували додаткові джерела надходжен-ня коштів до казни. Так, товари, які ввозилися з інших країн, обкладалися митом. Значний прибуток казні дава-ли податки з меду, пива, горілки та інших промислів.

Отже, можна говорити про створення в роки Визвольної війни життєздатної фінансової системи Української дер-жави.

Мова. У період, який розглядається, повністю сформу-валася українська "народна" мова, а також йшов процес формування української літературної мови.

Українською мовою пишуться літописи, складаються судові й державні акти, видаються гетьманські універсали, ведеться офіційне листування тощо. Так, українське посоль-ство, яке прибуло до Москви 17 лютого 1654 р. для укла-дання договору, привезло лист Богдана Хмельницького царю, написаний українською мовою, що був по суті акре-дитивною грамотою для посольства.

Отже, приходимо до висновку, що українська мова в ході формування державності стає державною мовою.

Військо та оборона. Чисельність козацького війська по-стійно змінювалася протягом XVI — першої пол. XVII ст. Наприкінці XVI ст., коли козаки вперше організовано ви-ступили, їх чисельність була від 2 до 10 тис. У війську Наливайка було 12 тис., в повстаннях 1625 р. приймали участь ЗО тис., 1630 р. — 37 тис. чоловік. У той же час зростала чисельність реєстрового козацтва, яке перебувало на королівській службі. Перший реєстровий загін нарахо-вував тільки 300 козаків, у 1625 р. — реєстр налічував 6 тис., у 1630 р. — 8 тис. Коли розпочалася Визвольна війна, у війську Хмельницького було 12 тис. реєстровців.

198

Згідно із Зборівським договором за Україною було ви-знано право мати постійне реєстрове військо в 40 тис. чо-ловік. Білоцерківський договір зменшив цю чисельність до 20 тис., але в дійсності в роки Визвольної війни в Укра-їні діяла величезна на ті часи армія.