Козацьке військо мало струнку організацію: воно по-ділялося на полки, сотні й курені. В полку було від 5 до 20 тис. козаків.

Полк ділився на сотні, які мали від 200 до 250 козаків. Сотню ділили на десятки, пізніше — на курені. Десяток складався з отамана і дев'яти козаків. Пізніше до куреня входило до ЗО чол.

За польської влади реєстрове військо діставало платню з державної казни. Коли ж відродилася Українська дер-жава, військова служба стала безкоштовною. Козаки жили за рахунок королівських та панських земель, визволених під час війни. Частину цих земель було залишено на за-гальні військові потреби. Так, "рангові" землі діставала козацька старшина, деякі землі були призначені для утри-мання артилерії тощо. Державний скарб (казна) також визначав для війська деякі податки та доходи: "третю військову мірку" з млинів, доходи з оренд тощо. Військо-вими доходами відала генеральна скарбова канцелярія під керівництвом генерального підскарбія. Йому допомагали комісари в полках та комісарські десятники в сотнях.

Отже, під час Визвольної війни в Україні сформувалася добре організована, одна з найбільш боєздатних армій в Європі.

Зовнішня політника. Створення держави — справа не тільки внутрішня, а й міжнародна. Цей процес не міг відбу-

199

ватись ізольовано від інших держав, які ставилися по-різно-му до цієї події. Проте фактично всі вони, навіть Річ По-сполита, яка аж ніяк не хотіла, щоб Україна вийшла з її складу, повинні були рахуватися з існуванням української держави. Вже в 1648 р. Україна вступає в дипломатичні стосунки з сусідніми державами: Росією, Туреччиною та її васалами — Кримом, Трансільванією і Молдавією, що в той час, по суті, означало визнання української державності. Згодом міжнародні зв'язки України розширились, вона вступає у відносини з Венецією, Валахією, Швецією, Угор-щиною та іншими країнами, стає активним фактором у міжнародному житті Європи, що було одним з проявів її державної суверенності.

Сам хід Визвольної війни вимагав таких зв'язків. І тре-ба занотувати, що молода українська дипломатія уміло ви-користовувала складну міжнародну ситуацію на користь Україні. Майже всі сусідні держави розуміли, що відрив України від Речі Посполитої ослаблює останню. Деякі з них, наприклад Молдавія, використовували суперечності між Польщею та Туреччиною в своїх інтересах.

Султанська Туреччина підтримувала дипломатичні від-носини з Україною, починаючи з першого року Визвольної війни. Але турецькі правителі мали намір перетворити Україну в свого васала. Туреччина не могла допустити існування української незалежної держави, бо це стало б прикладом для інших васальних земель Оттоманської імпе-рії в їхній боротьбі за своє визволення. Як відомо, Крим хотів, спираючись на Україну, вирватися з складу Ту-реччини.

Багато інших країн зноситься з Україною як з незалеж-ною державою. За ходом Визвольної війни Україна вста-новлює зв'язки з Австрією, Персією, Францією, Швецією.

Цікавим є лист Олівера Кромвеля з революційної Англії, де той писав: "Богдан Хмельницький, Божою милістю ге-нералісимус війська і старовинної грецької віри і Церкви;

200

володарь всіх запорозьких козаків, страх і винищувач поль-ської шляхти, завойовник фортець, викорінювач римських священників, переслідував язичників, антихриста і іудеїв".

Все це говорило про міжнародне визнання України на самому високому рівні.

Відносно ж прав особистості, які охоронялись Україн-ською державою, слід відзначити права та вольності козаць-кої верстви і державних селян. Кожний стан мав свої пра-ва, і держава досить прискіпливо слідкувала за їхнім ви-конанням.

Так, коли військова адміністрація у Ніжині "незвичайніє в стаціях податки витягають" і "до шкоди убогих людей" приводила, гетьман видав універсал від 1 серпня 1650 р. на захист населення міста і його прав на самоврядування.

З Польщею та Росією багато міжнародних угод було укладено Україною на захист старовинних прав та воль-ностей запорізького козацтва.

Отже, робимо висновок: Українській державі, яка фор-мувалась в роки Визвольної війни, були притаманні всі ознаки державності. Ця держава мала особливості, які були продовженням традицій української державності. Вибор-ність органів публічної влади, роль колегіальних установ дають можливість стверджувати, що підвалиною Україн-ської держави була республіканська форма правління.

М.Драгоманов писав, що устрій Української держави 1648—1654 рр. був більш подібний до устрою вільних дер-жав європейських, так званих конституційних.

Політичну організацію, що склалася на території Укра-їни, сучасники вважали Українською козацькою державою, її називали також Військом Запорізьким, Хмельниччиною, Гетьманщиною.

Отже, відродження України в 1648—1654 рр. ознамену-вало собою третій етап в загальноісторичному процесі роз-витку української державності.

,, 201

За весь час існування Української гетьманської держави найбіль-шу територію вона мала за роки гетьманування Б. Хмельницького (1648-1656 рр.).

Західні кордони Гетьманщини пролягали р. Горинь на Волині та на захід від Мурафи на Поділля. Східний кордон тягнувся терито-рією нинішніх Чернігівської та Полтавської областей. Запорозька Січ на півдні мала свою автономію у складі Гетьманщини. На півно-чі кордони пролягали поза етнічними межами України та охоплю-вали ледь не всю Могилівську область Білорусі. То була територія Білоруського козацького полку, що існував впродовж 1655—1659 рр. і визнавав владу українських гетьманів.

Свою єдність Українська гетьманська держава зберігала до 1662 р. Відтоді вона поділялася на дві частини: Лівобережна Україна по-трапила у васальну залежність від Московського царства, а Правобе-режна — від Польщі. Андрусівський мир 1667 р. між Москвою і Польщею закріпив це становище, провівши кордон по Дніпру. Міс-то Київ на Правобережжі на два роки мало перейти до Московсько-го