Гетьманські універсали — основне джерело, з допомогою якого затверджувалися зміни у суспільному ладі, правово-

6* 83

осавул, хорунжий відповідали за військові справи та- ма-теріальне забезпечення. Звичайно, генеральний обозний вважався першою посадовою особою після гетьмана.

Серед інших генеральних старшин обов'язки розподі-лялися так, як і в Запорізькій Січі. Зокрема, генеральний бунчужний був головним охоронцем знаків гідності геть-манської влади, генеральний писар керував зовнішніми відносинами, генеральний суддя очолював вищий судовий орган, що був апеляційною інстанцією для полкових і со-тенних судів, генеральний підскарбій відав справами казни.

На місцях управляли полкові та сотенні уряди. Пол-ковий уряд становили полковник і полкові урядовці, які обиралися полковою старшиною. Сотенний уряд складав-ся з сотника та його помічників.

У великих містах управління здійснювали магістрати, в малих, але привілейованих, — отамани. У звичайних містах управляли городові, які обиралися, а в селах — сільські отамани. Україна мала своє військо, чисельність якого не була постійною. Так, за Зборівським договором 1649 р. визнаний реєстр козаків — у 40 тис., за Білоцер-ківським (1651 р.) — до 20 тис. Загалом у 1648—1654 рр. армія сягала 300 тис.

Територія Української держави наприкінці війни охоп-лювала Лівобережжя, частину Правобережжя та Степу. Звільнені території також поділялися на полки і сотні, які з літа 1648 р. вважалися територіальними одиницями й охоплювали не тільки козаків, а й усе населення, яке про-живало на їх терені. За Зборівським договором звільнена територія України охоплювала три воєводства: Київське, Брацлавське, Чернігівське. Вони ж поділялися на 16 пол-ків і 272 сотні. У 1650 р. полків було вже 20.

Зазначимо, що Запорізька Січ становила адміністра-тивно-територіальну одиницю.

Така полково-сотенна ознака державності властива тільки Україні й проіснувала до ліквідації залишків ук-раїнської державності, тобто до 1783 р. Для матері-ального забезпечення державного будівництва була вве-дена податкова система. Податки платило все населення -України, за винятком реєстрових козаків. У цей час в Україні створювалася своя грошова система.

Особливості української державності — виборність ор-ганів публічної влади, роль колективних органів (рад) дає підстави вважати, що в неї були закладені основи республіканської форми правління. Україна визнавалася рівноправним суб'єктом міжнародних відносин, підтриму-вала дипломатичні відносний з багатьма іноземними дер-жавами (Туреччиною, Молдавією, Угорщиною тощо).

82

му становищі окремих станів. Тільки за допомогою універ-салів гетьмана регулювався і затверджувався процес ста-новлення окремих елементів української державності. Ви-знання попередніх прав означало збереження основних інститутів цивільного, кримінального, процесуального та ін-ших галузей права. У цивільному праві з'явилися нові пра-вові норми, виникнення яких зумовлене деформуванням нового виду землеволодінь — рангових земель. Гетьман-ські та полковницькі універсали визначили правовий ста-тус таких земель подібно до «держання» за литовським правом і «помість» за російським правом. Значно розши-рилося правове регулювання зобов'язальних відносин, зо-крема у зв'язку з ліквідацією магнатського землеволодін-ня, передачі таких земель на ранг за службу чи в арендне користування. Інші інститути цивільного права суттєво не змінилися.

У кримінальному праві спостерігається складний і су-перечливий процес. Припинили дію правові норми, що встановлювали суворі покарання за злочини проти коро-лівської влади і польсько-литовського магнатсько-шляхет-ського порядку управління, а також проти католицької церкви

Тому система і види злочинів, мета і види покарань бу-ли спрощеними. Встановлювалися суворі покарання за зра-ду українському народові, за відмову надати допомогу у битвах, невиконання вимог військово-старшинської адміні-страції, непокору чи нанесення шкоди козацькій старшині, духовенству.

У магістратських, ратушних, церковних, сільських і коп-них судах зберігся попередній процесуальний порядок роз-гляду кримінальних і цивільних справ Судовий процес у генеральному, полкових, сотенних та курінних судах про-водився на підставі норм звичаєвого права. Судові рішен-ня і вироки можна було оскаржити у вищу інстанцію за підпорядкованістю у всіх випадках, окрім тих, які вине-сені в умовах бойових дій.

Отже, у ході народно-визвольної війни не відбулося суттєвих змін у праві. Такий стан зумовлювався тим, що ,-козацька старшина та інші панівні стани використовували ..органи військово-адміністративної влади для збереження ІОсиов феодально-кріпосних відносин, зміцнення своїх па-нівних інтересів і станових привілеїв

б. ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНИ ДО СКЛАДУ РОСІЇ ТА ЙОГО НАСЛІДКИ

Майже шестирічна національно-визвольна війна укра-їнського народу закінчилася перемогою. Лівобережна і ча-стина Правобережної України звільнилася з-під ярма Польщі. Вихід зі складної ситуації, що склалася внаслі-док війни, уряд України вбачав у приєднанні України до Росії. Це питання розглядалося на Земському соборі 1 жовтня 1653 р., який ухвалив рішення про розрив мир-ного договору з Польщею і приєднання України до Росії, а також про те, щоб гетьмана Б. Хмельницького і все Військо Запорізьке з містами і землями «прийняти під ви-соку государеву руку». На підставі такого рішення в Ук-раїну було відправлено повноважне посольство із 43 чи-новників на чолі з боярином В. Бутурліним для ведення переговорів про умови приєднання. У Переяславі 18 січня 1654 р. зібралася військова рада. В її роботі взяли участь представники всіх міст і верств населення України. Рада була загальнонародною.

Уряд України виробив конкретні умови приєднання і передав царському урядові. Цей документ відомий в істо-рії як Статті Б. Хмельницького, або Просительні статті й відображає бажання панівних класів до майбутнього уст-рою України в складі Російської держави. Статті 21 бе-резня розглянув царський уряд. Деякі з