Виборний гетьман був главою України. Однак царя повідомляли про результати виборів, а обраний гетьман мав присягати «на підданство і вірність» царю й отриму-вати від нього клейноди.

Україні надавалося право зовнішніх відносин, але Зем-ський собор постановив обов'язково повідомляти про них центр, а також заборонив відносини України з Польщею і Туреччиною без відома царя. Було задоволене прохання України мати свій 60-тисячний козацький реєстр і під-тверджено попередні права та вольності феодалів, пере-дусім, спадкування землі, доходів з неї.

85

Росія взяла па себе обов'язок захищати Україну від зазіхань Польщі- Україна мала платити данину в царську

Ка3Таким чином 1654 р. значна частина України - Ліво-бепежна і частина Правобережної - увійшла до складу Рос нсько держави як автономна адміністративно-терито-пНЇьна одиниця. Фактично цілі вс.х рушійних сил, .що боа-участь у народпо-визвольній війні були досягнуті. Р ЧІетІ на України вийшла з-нід влади Польщі. Пашвш кпіси України зміцнили своє економічне І політичне ста-повише: Значно полегшилося становище селян, оскільки пГьакі феоІали були вигнані з України І селяни, котрі жїш? на їих землях, стали вільними, а рівень експлуата-ції значно знизився.

майно, яке належало їм, а 1760 р. селяни повинні були отримувати у пана письмовий дозвіл на переїзд. Утра-тивши законне право покидати пана, чимало селян Геть-манщини вдавалося до забороненої законом втечі. Улюб-леним місцем притулку для таких утікачів були землі за-порожців, що давало керівництву Росії додаткову підста-ву для знищення Січі. Катерина II 1783 р. зробила остан-ній у цій справі крок, заборонивши/лівобережним селянам за будь-яких обставин залишати феодалів. На Лівобережну Україну було поширене Соборне уложення 1649 р., де йшло-ся про повне закріпачення селянства. Через 130 років після визволеннях селяни Лівобережжя знову стали кріпаками.

Зазнали \відкритої дискримінації селяни. За винятком таких гетьманів, як Мазепа та/Апостол, козацька адмініст-рація у кращому випадку Ігіїорувала їх, а в гіршому — всіляко намагалася підірвати/їхнє становище.

Міщани булиОне тільки/ політичне безправними, а й перебували в екоЦрмічно /невигідному становищі. Звіль-нені від податків козаки могли продавати у містах свій крам, не сплачуючи місцевого мита. Водночас міщани, щоб забезпечити грішми скар/бницю міста, були змушені спла- % чувати податок за продукти, якими торгували. Тому вони «ерідко мали менше крамниць у власному місті, ніж ко-заки й солдати російських залог чи навіть ченці. За таких обставин у більшості/міст Лівобережжя мешкала невелика . кількість люду — в Середньому від 3 до 5 тис.

Однак серед цього загального застою існували й центри достатку та зростання. Київ як адміністративний і культур-ний центр за чисельністю населення збільшився з 11 тис. 1723 р. до прибл/изно 43 тис. у 4^80 р. Процвітали й такі північноукраїнські міста, як Стародуб та Ніжин. Уяву про господарську д/яльність, що розгорталась у цих містах, характеризує т/ака статистика: 1786 р. у Ніжині налічу-валося 387 крамниць, 29 кузень, 73 шинки, 124 корчми, вісім цегелень, дві цукроварні, 15 вітряків. Проте загалом упродовж XVIII ст. в економічному відношенні українські міста розвивалися повільно.

Загалом соціальна структура Лівобережної України наприкінці XVIII ст. характеризувалася такими цифрами:

Соціальний Чисельність У відсотках до за-стан (тис. осіб) гальної чисельності

населення

Шляхта 36 1,6

Духовенство 15 0,7

Міщани 92 4,0

Козаки 920 40,0

Селяни 1240 53,7

Разом 23003 100

96

4. ДЕРЖАВНИЙ ЛАД

^ Згідно з Березневими статтями, в Україні зберігався військово-адміністративний апарат влади та управління, який склався 1648—1654 рр. Але в ході наступу царизму на .автономію України система, принципи, форми і методи її діяльності змінюються. Цю систему в Україні очолював виборний гетьман, його обирала військова рада, а І інколи і рада генеральної старшини. Так, гетьмана Дем'яна Мно-| гогрішного обрала старшинська рада. <

Гетьман Б. Хмельницький, вйкориствуючи свій автори-! тет, намагався зробити посаду гетьмана спадковою. Під! його тиском козацька рада вказала спадкоємця — його! сина Юрія. Однак після смерті Богдана Хмельницького! гетьманом став генеральний писар І. Виговський, І Ю. Хмельницький згодом був обраний гетьманом у загаль- і ному порядку. 1

Як виняток, гетьман інколи призначався. У таких ви- | падках він називався, наказним. Але це було тимчасово *— і при відсутності законно обраного гетьмана.

Строк правління не визначався. Він міг бути змінений (перенесений) військовою чи старшинською радою. Як відомо, військова рада позбавила гетьмана І. Самойловича цієї посади за зловживання владою..

На першому етапі достатньо було тільки поставити до відома царя про обрання гетьмана. Але вже з 1660 р. за-проваджений порядок, за яким знов обраний гетьман по-винен отримувати клейноди — знаки гетьманської гідно-сті, вищі відзнаки влади гетьмана — з рук царя. Разом з ними він отримував і грамоту на гетьманство. Москов-ські статті 1665 р. визначали, що цар лише затверджує гетьмана, а насправді від царя, його волі повністю зале-жала гетьманська влада. У Коломацьких статтях І. Ма-зепи 1687 р., наприклад, записано, що вибори гетьмана та його відставка відбувалися за указом царського уряду.

Це дало царату можливість впливати на обрання і змі-щення гетьманів, фактично призначати на цей високий пост «угодних йому» людей і усувати неугодних. Так